Ти зовсім не змінилась за літа…

Я пам'ятаю: то була зима.

Неначе вчора... Та дарма.

***

Надворі заметіль лютує,

Та нас це зовсім не турбує.

Зібралась молодь у світлиці,

Лунає регіт й гамір залицянь:

Андріївськії вечорниці!

Я з парубками нагодився і собі

Й не встояв у сердечній боротьбі,

Адже тебе зустрів тієї ночі.

І полюбились раз і назавжди

Твої небесні, жартівливі очі.

А потім й ти зізналася мені:

При ворожінні я прийшов у сні!

Чудовий був для двох сиріток час:

Тини й садки ховали нас.

Ти після найм, а я - роботи коваля

В міцні обійми кидались здаля.

Ми вірили, що нас скріпили навіки

Кохання щирі, клятвені рядки.

Та раптом нагодилася біда:

Головорізів кровожерлива орда.

А скільки завдали селянам мук...

І щоб не втрапити до їхніх рук,

Дівчата через ліс побігли до води,

І ти за ними кинулась туди...

Я бився, та коли про це почув,

До себе шаблю лезом обернув.

Іще б хоч мить... Та вибито її

І туго руки зв'язано мої.

Не дали собі серце посікти...

Мучителі, недолюдки, кати!

Забрали у полон і як ясир

Мене погнали геть, через пустир.

Я думав, що мої скінчились дні,

Та щастя все ж всміхнулося мені.

Напали на цих виродків-таки

І нас звільнили степовії козаки.

Щасливі, люди рушили назад.

Мені ж вертатись не було принад.

І я в козацькі уступив ряди,

Шукаючи догідний шанс для мсти.

Пригод потягся карколомний шлях:

Я був в походах, засідках, боях.

Тих іродів порізав - не злічити,

Від болю лиш не міг себе звільнити...

Мені твій образ не ішов зі снів,

І прокидатися я більше не хотів.

Роки минали - я усе старів,

Зробився непридатним для боїв.

І вирішив: існую доки на землі,

Свій вік дожити в рідному селі.

Я повернувся: там гуло життя,

Для мене ж заіржавіло буття.

Та я змирився. Щоб не голодно було,

Я взявся за колишнє ремесло.

Розмірено моя буденність потекла,

Возив товари до сусіднього села.

Отак було й тоді: коня я осідлав

І вироби свої збувати поскакав.

Назад я їхав ніччю, через ліс,

Та раптом вітер дивний звук приніс.

З галявини дійшов до вух моїх

Химерний, потойбічний сміх.

Не вірячи очам, підвів коня.

Мінилося пошарпане вбрання,

Мигтіли прудко ноги босі.

Дівчата хоровод вели,

Розплетені й простоволосі.

Роздягнені: у сорочках одних,

І ти, мов ружа, поміж них.

Ти зовсім не змінилась за літа:

Така ж весела, жвава, молода.

Така вродлива, наче уві сні...

Лиш бракувало шкіри на спині.

Мене ти не угледіла, шкода.

Та як уже й забула - не біда.

Хотів лиш, щоб щасливою була,

І спокій щоб нарешті віднайшла.

Давно спинилося твоє серцебиття,

Тоді й моє скінчилося життя.

Я віжки смикнув: і назад у ліс,

Та кінь додому лиш сідло довіз…