Ліс мовчить - душа кричить

Коли приходить Марі Луїд

Різдво мафорій ночі укриває,
Блищить на небі зоряний іврит.
А Марі Луїд у дорогу вирушає.
Й снігами розсипа сліди копит...

Мороз січе подорожан вітрами,
Та в Марі всохла і нечула голова.
Йдучи, вона торохкотить кістками,
І клацає її щелепа нежива…

Палають в мороці очниці-поводири
На ній вінець із падуба й плюща
Вітри стрічки заплутують у вири
І сіпа хуга поділ білого плаща…

Вона бреде неквапом між хатами
І жодних Кляча не мина дверей.
Все древніми й забутими стежками
Приходить Сіра Шкапа до людей…

Сім’я господаря підводиться з-за столу,
Щоб гостю не пустити за поріг.
І пісня з уст зривається додолу,
Бо рима - їхній вірний оберіг.

Коли ж герць слів сягає апогею,
Й господарям вривається терпець,
Марі Луїд все ж кличуть на вечерю.
І гордо та сідає на стілець.

Вона їсть пудинг, елем запиває,
Лунають сміх й розмови за столом,
А Марі Луїд лихо з хати вимітає
Її натомість заселяючи теплом.

Веселий гул здіймається до стелі,
Й Старому Часу добігає лік.
Коли приходить Марі Луїд до оселі
Із нею прибуває Новий Рік!

Подобається

#1052 в Різне
#151 в Поезія

Відредаговано: 29.12.2025