Ліс мовчить - душа кричить

Село-привид

Ведуть стежки в покинуте село,
Їм бур’яни відкушують кінці.
Над ним недолі майорить крило,
Хатини мох вкриває, мов рубці.

Балки попадали між голих стін,
Крокви тумани скраюють на скибки.
Й злітаються примари до руїн,
І зазирають крізь розбиті шибки.

І оглядають лиш ганчір’я і друзки
На місці від колишніх їх життів,
Заламуючи руки-галузки
І стогнучи вітрами почуттів.

Із ними тужать лиси й павуки -
Єдині мешканці полишених хатин,
Де морок облюбовує кутки
І пилом припадає часу плин.

Кружляє смерть поміж старих ікон
Й запрошує трагедію до пари.
І здичавілі сни коло вікон
Перетворились на лихі кошмари.

Подобається

#1052 в Різне
#151 в Поезія

Відредаговано: 29.12.2025