Ліс мовчить - душа кричить

У мандрах

Моє взуття порепане й потерте:
Його стоптали сонмища шляхів,
А одяг - виїло щипке проміння,
Й оздобили сузір'я порохів.

Я вешталась морями і лісами,
Долала кратери й гірські хребти.
І вирвалась за межі екзосфери,
Бажаючи Земну орбіту перейти.

Я шастала квазарів просторами,
Намети напинала між планет,
В туманностях блукала між зірками
Й каталась на хвостах комет.

Лишала пояс Койпера позаду
І продиралась поміж чорних дір.
Я йшла туди, де досі не бувала,
Й шукала те, чого не бачив зір.

Я мандрами живу!
Я - вічна подорожня!
Лиш волі кличеві даю себе вести.
Я хочу звідати усе, спізнати все, що можна...
І знаю лиш одну мету: іти.

Подобається

#1052 в Різне
#151 в Поезія

Відредаговано: 29.12.2025