Ліс мовчить - душа кричить

Пугач і Лісовик

Дерева зійшлися на чорную раду,
Ніч огортає ліс…
Місяць та зорі з примарного сяйва
Чорт на рогах приніс.

Мавки дрімають на гіллі міцному,
Полудниці склали серпи.
І лиш господар сонного лісу
Пильнує нічної доби.

Сидить лісовик на купині болота,
Руки в коліна впер.
Край бороди вода омиває
В хазяїна всіх химер.

А поруч, грізно насупивши брови,
Дикий пугач сидить.
Спустившись на камінь, склав крила могутні
Й на пана лісного глядить.

Між ними, усе, наче гомін у тиші,
Триває розмова смутна.
І лише пралісу хащам відома
Трагічна її таїна.

Цю юну душу, старий добре знає,
Забрали ліснії стежки.
Заблуканій й змореній, їй подарували
Широкії крила гілки.

У теренів взяла гострі колючки
Для кігтів могутніх своїх,
А ехо у нетрях їй дали голос,
Схожий на мовлення їх.

Змінивши їй тіло, вручив ліс свободу,
А страх та зневіру стер.
Й вона більш не знає самотності й болю
Поміж братів та сестер.

Подобається

#1052 в Різне
#151 в Поезія

Відредаговано: 29.12.2025