Ти зовсім не змінилась за літа…

Я пам'ятаю: то була зима.
Неначе вчора... Та дарма.

꙳꙳꙳

Надворі заметіль лютує,
Та нас це зовсім не турбує.
Зібралась молодь у світлиці,
Лунає регіт й гамір залицянь:
Андріївськії вечорниці!
Я з парубками нагодився і собі
Й не встояв у сердечній боротьбі,
Адже тебе зустрів тієї ночі.
І полюбились раз і назавжди
Твої небесні, жартівливі очі.
А потім й ти зізналася мені:
При ворожінні я прийшов у сні!

Чудовий був для двох сиріток час:
Тини й садки ховали нас.
Ти після найм, а я - роботи коваля
В міцні обійми кидались здаля.
Ми вірили, що нас скріпили навіки
Кохання щирі, клятвені рядки.

Та раптом нагодилася біда:
Головорізів кровожерлива орда.
А скільки завдали селянам мук...
І щоб не втрапити до їхніх рук,
Дівчата через ліс побігли до води,
І ти за ними кинулась туди...

Я бився, та коли про це почув,
До себе шаблю лезом обернув.
Іще б хоч мить... Та вибито її
І туго руки зв'язано мої.
Не дали собі серце посікти...
Мучителі, недолюдки, кати!
Забрали у полон і як ясир
Мене погнали геть, через пустир.

Я думав, що мої скінчились дні,
Та щастя все ж всміхнулося мені.
Напали на цих виродків-таки
І нас звільнили степовії козаки.
Щасливі, люди рушили назад.
Мені ж вертатись не було принад.
І я в козацькі уступив ряди,
Шукаючи догідний шанс для мсти.

Пригод потягся карколомний шлях:
Я був в походах, засідках, боях.
Тих іродів порізав - не злічити,
Від болю лиш не міг себе звільнити...
Мені твій образ не ішов зі снів,
І прокидатися я більше не хотів.

Роки минали - я усе старів,
Зробився непридатним для боїв.
І вирішив: існую доки на землі,
Свій вік дожити в рідному селі.

Я повернувся: там гуло життя,
Для мене ж заіржавіло буття.
Та я змирився. Щоб не голодно було,
Я взявся за колишнє ремесло.

Розмірено моя буденність потекла,
Возив товари до сусіднього села.
Отак було й тоді: коня я осідлав
І вироби свої збувати поскакав.

Назад я їхав ніччю, через ліс,
Та раптом вітер дивний звук приніс.
З галявини дійшов до вух моїх
Химерний, потойбічний сміх.

Не вірячи очам, підвів коня.
Мінилося пошарпане вбрання,
Мигтіли прудко ноги босі.
Дівчата хоровод вели,
Розплетені й простоволосі.
Роздягнені: у сорочках одних,
І ти, мов ружа, поміж них.

Ти зовсім не змінилась за літа:
Така ж весела, жвава, молода.
Така вродлива, наче уві сні...
Лиш бракувало шкіри на спині.

Мене ти не угледіла, шкода.
Та як уже й забула - не біда.
Хотів лиш, щоб щасливою була,
І спокій щоб нарешті віднайшла.

Давно спинилося твоє серцебиття,
Тоді й моє скінчилося життя.
Я віжки смикнув: і назад у ліс,
Та кінь додому лиш сідло довіз…