Ліс мовчить

Надворі весна, все розквітає, щебече, пісню несе. Ліс – це місце чудес. Кожна краплина роси падаюча на землю підіймається птахом у небо блакитне, безкрає. Ліс виріс, колись був малим, тепер он який, великий, поважний, світанок стрічає й приймає птахів з простягнутими для обіймів руками.
Підсніжники виштовхнули свої білі засніжені голівки з-під землі та звисають скапуючи сльозами роси на охололу після зими землю, проводжаючи її за браму тимчасового небуття.
Світ казки, спокою, безпеки і тиші знову поглинає все більше невинних сердець жадібних до краси, співучих й працьовитих українців, які не випадково губляться в, до нескінченного неба, високому лісі рослин.
Тиша пташина накриває ліси українські й гори Карпати, незламний хребет. Трава зеленіє, проліски й крокуси прикрасили все весняним вінком. Десь дятел стукоче, десь зозуля про роки кує, шпак у шпаківні годує дітей і сокіл високий над лісом літа.

Анастасія Мазуренко

Подобається

#764 в Молодіжна проза
#1353 в Сучасна проза

У тексті є: ліс, краса, природа

Відредаговано: 28.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись