Розділ 9

— Третій ще не пам’ятає.

Голос був Дейрів.

І саме тому він ненавидів його більше за всі інші.

Постаті між деревами не рухалися.

Десятки людей.

Можливо, більше.

Край табору тонув у темряві, і кожна пляма між стовбурами могла бути ще одним тілом.

Одні мали обличчя.

Інші — ні.

Деякі дивилися на них чужими очима.

Деякі — знайомими.

Дейр не дозволяв собі роздивлятися.

Безликий стояв найближче.

Рука все ще була піднята.

Палець вказував на нього.

— Третій.

Нара схопила Дейра за зап’ястя.

Мовчати.

Так.

Він знав.

Безликий нахилив голову.

— Не хочеш знати?

Дейр не відповів.

— Цікаво.

Обличчя істоти почало змінюватися.

На гладкій шкірі проступили риси.

Спочатку Каеля.

Потім Теси.

Міри.

Брана.

Сайли.

Нари.

Орена.

Ервена.

А потім...

Дейра.

— Ти вже двічі питав.

Істота говорила його голосом.

— І двічі пожалкував.

Тиша.

Дейр тримав меч.

Знав, що він безкорисний.

Але без меча почувався б голим.

Ервен лежав біля вогню.

Блідий.

Міра тримала руку біля його рани.

— Не слухайте, — прошепотів Ервен.

Безликий повернув голову.

— Ти знову заважаєш.

Ервен заплющив очі.

— Знаю.

— Минулого разу було краще.

Ніхто не ворухнувся.

Безликий підійшов на крок.

Дейр підняв меч.

Істота зупинилася.

Усміхнулася.

— Ти досі думаєш, що метал має значення.

Пауза.

— Як мило.

Бран раптом схопив палаючу гілку.

Кинув.

— Бране, ні!

Запізно.

Смолоскип пролетів крізь постать.

Не вдарив.

Не зупинився.

Пройшов просто крізь груди.

Впав за нею.

Безликий навіть не озирнувся.

Бран зблід.

— Ну...

Він ковтнув.

— Тепер знаємо.

Істота усміхнулася ширше.

— Так.

Усі напружилися.

— Ти навчив мене ще одному.

Дейр різко подивився на Брана.

Той зрозумів.

Віддав.

Ще одна річ.

Не слово.

Не ім’я.

Спосіб.

Ліс учився.

— Гасіть вогонь, — прошепотіла Теса.

Каель глянув.

— Що?

— Вони бачать нас.

— Вони й так...

— Гасіть.

Дейр зрозумів.

Безликі стояли за межею світла.

Жоден не заходив усередину.

— Може бути пастка, — сказав Каель.

Теса дивилася на істот.

— Може.

— І ти пропонуєш...

— Так.

— Це божевілля.

— Тут усе божевілля.

Дейр сказав:

— Гасимо.

Орен різко підняв голову.

— Ні.

— Чому?

— Не можна залишатися без світла.

Теса глянула.

— Звідки знаєш?

Орен мовчав.

— Отже, не знаєш.

— Я...

— Гасимо.

Бран ногами розкинув жар.

Міра накрила полум’я мокрим плащем.

Світло зменшилося.

Безликі не рухалися.

Останній вуглик згас.

Темрява стала абсолютною.

Хтось поруч різко вдихнув.

Дейр не знав хто.

— Не говорити, — прошепотіла Теса.

Мовчання.

Кілька секунд.

Потім кроки.

Навколо.

Багато.

Безликі рухалися.

Дейр чув, як вони обходять табір.

Сухе листя майже не шелестіло.

Крок.

Пауза.

Крок.

Ближче.

Міра торкнулася його руки.

Він не рухався.

Щось пройшло за спиною.

Так близько, що Дейр відчув холод.

Не повітря.

Холод тіла.

Потім шепіт біля вуха:

— Згадай.

Дейр не відповів.

Інший голос:

— Згадай, як ти помер.

Серце вдарилося сильніше.

Тиша.

Голос Нари справа:

— Дейре, це я.

Ні.

Справжня Нара тримала його зап’ястя зліва.

Він відчував її пальці.

Голос справа:

— Не вір їй.

Нара зліва стиснула сильніше.

Добре.

Жива.

Можливо.

Дейр раптом злякався цієї думки.

Безликий сказав десь попереду:

— Ви так сильно хочете знати, хто справжній.

Пауза.

— А якби я сказав, що жоден?

Ніхто не відповів.

— Ви не люди.

Тиша.

— Ви спогади.

Кроки зупинилися.

— А спогади не вмирають.

Голос став ближчим.

— Вони лише змінюються.

Дейр відчув чиюсь долоню на щоці.

Холодну.

Гладку.

Не Нара.

Він не ворухнувся.

Пальці провели по шраму під вухом.

— Цей ти любиш.

Дейр стиснув зуби.

— Він допомагає тобі вірити, що ти — це ти.

Пальці зникли.

— Я теж люблю шрами.

Пауза.

— Їх так легко підробити.

Дейр відчув жах.

Істота знала.

Саме те, про що говорила Сайла.

Шрами.

Останній доказ.

Навіть його тепер забрали.

Десь далеко закричав птах.

Різко.

Один раз.

Потім ще.

І темрява стала легшою.

Не світло.

Сірість.

Світанок.

Кроків більше не було.

Дейр відкрив очі.

Не пам’ятав, коли заплющив.

Безликих не було.

Усі стояли або сиділи там само.

Нара досі тримала його за руку.

Теса дивилася в ліс.

Бран лежав на землі.

Міра біля Ервена.

Орен обіймав релікварій.

Каель стояв з мечем.

Сайла...

Дейр не бачив Сайли.

Серце стиснулося.

— Сайла.

Ніхто не відповів.

— Сайла!

— Тут.

Голос позаду.

Вона лежала під плащем.

Дейр видихнув.

— Не кричи, — сказала вона.

— Я думав...

— Знаю.

Вона сіла.

Обличчя втомлене.

— Нас усі?

Теса різко подивилася.

— Не рахуй.

Сайла кивнула.

— Правильно.

Дейр оглянувся.

Ніхто не зник.

Принаймні наскільки він знав.

Ця думка вже перестала заспокоювати.

Ервен пережив ніч.

Міра сказала, що це вже непогано.

— Температура нижча.

— Він може йти? — запитав Каель.

Міра глянула.