ІІІ

В лісі йшов дощ. Краплі били всією своєю вагою по зеленому листю. Сонце, що тільки починало виходити з-за обрію, намагалося дістати своїм промінням бодай до однієї гілочки, що схилилась під вагою крапель.  

Калина йшла по стежині, що добре промокла за час дощу. Краплі води на її волоссі та віях виблискували, граючи з промінням. Її босі ноги торкалися м’якої та мокрої землі та, навіть, трохи втоптувались у неї з кожним кроком. Біла, довга вишита сорочка намокла під дощем, та прилягала до стрункого тіла мавки, підкреслюючи її пряму статуру, груди та бедра. Крізь натуральну тканину де-не-де просвічувались обриси тіла дівчини. На її шиї висів важкий кулон з бурштину коричнево-золотого кольору. На ньому дивним чином був нанесений хрестик, що здавалось, ніби він знаходиться в середині прикраси, а не на зовнішній її частині. 

Мавка рухалась впевнено та плавно. По її тілу іноді йшли мурахи, коли вологе від крапель тіло обвівало вітром. Раптом, Калина зійшла зі стежки і продовжила йти по м’якій траві. Вона стала крокувати повільніше та обережніше. За декілька хвилин вона опинилась в найширшому місці річки Каліс і побачила чоловіка, що сітками там ловив рибу. Калині стало боляче. Вона потупила погляд до землі. 

Через мить вона почула як чоловік крикнув і впав до води. Він довго там вовтузився та вибратись не міг.

Мавка вже хотіла кинутись йому на допомогу, проте зрозуміла, що не може. Над водою почала сходити пара. Сама ріка почала бурліти, а чоловік кричати від болю. Він кликав по допомогу, а вода продовжувала бурліти. Над водою здіймався глухий крик з під товщі води. 

Через декілька хвилин Калина побачила бездиханне тіло, яке піднялось на поверхню води. На ньому були великі рани та опіки. Обличчя чоловіка не можна було впізнати. 

Чоловік буквально зварився у Калісі.

Калина впала на коліна та розплакалась.

***

Аврелія саме прокинулась і почала готувати собі сніданок. На кухні гримів посуд, а сама відьма наспівувала якусь лагідну мелодію собі під ніс. Ава виглядала дуже дивно. Вона не була одягнута в свій звичний одяг. Зараз на дівчині була лише нічна сорочка рожевого кольору, а також хустка з якимись синіми квітами, що була зав’язана на голові для того, аби довге волосся не заважало на кухні. Також відьма вдягла якість дивні різнокольорові шкарпетки, що закінчувались трохи нижче коліна, адже підлога була досить прохолодною. Аврелія виглядала дуже затишно та, якось по-домашньому, хоча й це було трохи недолуго. 

Через декілька хвилин кухню заповнив аромат перших млинців, котрими вирішила поснідати відьма. Ава зосереджено готувала страву. Закінчивши, вона зрозуміла, що до цих тоненьких та золотистих коржиків не вистачає якогось варення, а тому вирішила сходити за цим до льоху. Відьма зайшла в коридор, і вже хотіла пройти повз спальню, де спала мавка, як раптом почула скиглення з-за дверей. 

Аврелія штовхнула двері. Зайшовши до кімнати, вона побачила Калину, яка лежала на спині та спала, проте одночасно з тим вона хлипала і плакала. Відьма одразу прийнялась будити мавку. 

- Калино, Калино! - трусила Ава мавку, - Калино, прокидайся.

Декілька секунд дівчина ніяк не могла прокинутись. 

Аж раптом вона різко розплющила очі та почала важко дихати. Аврелія взяла мавку за руку. Як тільки Калина трохи заспокоїлась, відьма почала розмову:

- Що сталось, люба? - ніжно запитала Ава, витираючи сльози з обличчя мавки.

- Та наснився якийсь дивний сон. - трохи задихано відповіла мавка. - Це певно через те, що я забула твій амулет. 

Аврелія трохи засмутилась. Ця емоція миттю пробігла по її обличчю після цих слів. Калина це зрозуміла. 

- Вибач мені! Будь-ласка, я буду носити твій подарунок, чесно… - мавка відчула свою провину. 

- Нічого, все добре. Ти себе зараз нормально почуваєш? - доброзичливо посміхнулась відьма. 

- Так, все добре. Я напевно вмиюсь і піду, щоб тебе не займати. 

У відповідь, Аврелія лише посміхнулась і вийшла зі спальні.

Тим часом, Дем’ян розплющив очі і зрозумів, що він не лежить на своєму ліжку. Хлопець схилився над столом. Сон знайшов його прямо тут. Він підняв голову і руками розтріпав волосся, ніби перевіряючи, чи прийшов він все ж таки до тями. Навколо нього лежала купа фотографій з дитинства разом із батьком, відкоркований ром, що йому подарував єдиний друг на День народження та ще безліч дрібничок, що нагадували йому про вчорашній день. Дем’ян ще раз глянув на ром і швидко прийшов до тями. 

Молодик взяв до рук телефон і почав шукати якийсь номер телефону в записній книжці. Він набрав номер, господар якого і подарував хлопцю пляшку рому. Почулися гудки.

- Ало? - промовив трохи сонний голос з того боку зв’язку.

- Так, ало, привіт. Я розумію, що ми давно не спілкувались, проте, Бориславе, я втратив батька і я не знаю, що мені робити. - останні слова хлопець промовив ледь стримуючи сльози. Біль новою хвилею наповнив його легені.