Пролог

Та літня ніч була особливо темною та прохолодною. В ніч з 20 на 21 червня небо було затягнуте хмарами, а тому ні зорі, ні місяць не освітлювали невелике місто, що вже давно відпочивало після спекотного дня. 

Проте, незважаючи на спокій у містечку, ліс, що розташовувався півколом біля нього, жив своїм життям. Сьогодні, на честь сонцестояння, там відбувалось справжнє свято. Мавки співали пісні та грали на імпровізованих музичних інструментах, дубовики сиділи на поляні і розповідали одне одному смішні історії, попиваючи якусь настоянку з шишок, водяники ж активно витанцьовували під музику мавок, а відьми різних рівнів та віку робили напої для ще більших веселощів. Все це дійство відбувалось біля гарного вогнища та річки, що розділяла і ліс, і місто на два береги.

Звідусіль було чутно сміх та звуки святкування. 

- Гей, Калино, а ти чому сидиш така сумна? Лісу не буде до вподоби, якщо ти не святкуватимеш як треба! - одна з мавок, що саме вирішила трішки перепочити від співів, підійшла до своєї подруги, побачивши, що та сидить засмучена біля ялини.

- Ой, ти мені вибач, я щось без настрою сьогодні. - Істота засмучено опустила погляд, щоб не дивитись на Дану, яка тримала в руках два дерев’яних горнятка з вином, що було зроблене з кульбаб.

Усмішка Дани повільно зникала з обличчя. Не могла вона спокійно святкувати з усіма, коли її подружка Калина знаходиться в такому стані. А тому, не дивлячись на свій запальний настрій і бажання співати в усе горло, вона все ж таки вирішила поговорити з Калиною, присівши ближче до неї на коріння дерева та віддавши їй горнятко з вином.

- То що сталось? - ніжно спитала мавка, взявши подружку за руку.

- Та, знаєш… дім перестав бути таким, як раніше. Мене бентежать люди, що живуть тут поруч і те, що вони роблять тут. Мені боляче останнім часом споглядати це все. - Калина поклала голову на плече Дані, щоб та не побачила сльозу, яка так і котилась по її щоці. 

- О, моя мила квітонька! Я можу тебе зрозуміти, проте сьогодні зовсім не той день, щоб відчувати оце все. Я знаю, як ти переживає за дім, але давай ми подумаємо про це завтра ранком, а сьогодні ти відпочинеш від важких дум. Де твій вінок? - Дана почала крутити головою в пошуках прикраси. Через це Калині довелось підняти голову з її плеча. 

За мить мавка знайшла вінок подружки, що був зроблений з лісових квітів, листя, гілочок та жолудів. Дана попросила Калину вирівнятись, щоб вона змогла поправити зачіску та приміряти їй на голову пишний вінок, що був зроблений однією з відьом спеціально для цього свята. 

- Дивись яка ти красуня! - Мавка встала, взяла Калину за руки та допомогла їй піднятись з-під дерева. Дівчина сумно усміхнулась у відповідь Дані. 

Істоти подивились одна на одну.

- Ну що за сум? Пішли на танок! - з натиском та трохи голосніше, аніж хотілось, сказала Дана. - Що це у тебе на шиї? - пальцем мавка вказала на шию подружки.

- Та не кричи ти, - прошипіла Калина, - це мені Аврелія подарувала. 

- Що з відьомські штучки, подруго?! - хоча це було сказано і шопотом, проте було зрозуміло, що Дана воліла б це прокричати. 

Дерева почали хрускотіти.

Цей звук перервав не тільки розмову мавок, а й взагалі усе святкування. Всі завмерли в очікуванні. Відьми загасили вогнище, дубовики завмерли на поляні, а водяники в ту ж секунду перестали танцювати, а дівчата - співати. Хрускіт лише посилювався.

- Хтось знає, що це таке? - запитала одна з відьом. В темряві вже було не розібрати, хто це говорить.

Хвилина мовчання і тут голос подала Калина:

- Мені здається я розумію, що це. Ходімо за мною.

Мавка кинула на землю дерев’яний кухлик з вином, що весь цей час знаходився в її руках. Дана хотіла була схопити її за руку та запитати, що відбувається, проте її подруга-мавка швидким кроком пішла вперед натовпу з істот. 

Калина впевненим кроком йшла попереду на звук хрускіту. І чим далі вони йшли тим гучніший ставло це тріщання гілок. Пройшовши ще десять кроків, мавка побачила попереду зарево, що виглядало маленькою точкою на фоні чорноти лісу.

- Ходімо до світла. - сказала Калина майже не своїм голосом. 

Тим часом Дана у натовпі знайшла Аврелію і почала розпитувати, що то за амулет в її подружки на шиї і для чого вона дала це їй. Проте Ава відрізала всю розмову лише одним словом: “Потім”. Мавка хотіла вже запротестувати, але спинилась і замовкла.

А тим часом, всі ті істоти, що ще декілька хвилин тому танцювали та розважались, йшли на зустріч зареву і дивним звукам. Раптом лісом прокотився крик. Він був жахливим і благаючим. Дехто з істот зупинився і не наважувався йти далі, а інші ж - продовжували слідувати за Калиною, яка вже перейшла зі спокійних кроків на біг.

Через дві хвилини натовп опинився на осяяній частині лісу. Ніхто не зрозумів, що це було за світло, проте не тільки це привертало увагу істот: на одній з гілок висів чоловік, чию ногу міцно обмотала гілка дуба. Він кричав, проте ніхто не знав, як йому допомогти.