Щастя

Я лінійно йшла по векторах канонів,
Звіряла пульти, формули, ключі.
Шукала щастя в затишку законів,
В дитячім сміху, в зоряній ночі.
​Я заривала пальці в теплу глину
На грядках дачних, де німа трава,
Я будувала професійну стіну,
Де кожен термін — істина жива.
​Шукала щастя в творчості,
Писала книжки та картини,
Шукала на дні океану
та на святі в родинному колі.
​Будувала філософський хребет.
Але і в темряві, і під софітами в танці на сцені
Немає відповіді, що для мене є щастя білет.
​Воно не жило в статусі дружини,
Не ночувало в титрах до репутації.
Його немає в підніжжі соковитої шипшини,
Його немає в архівах корпорацій та в критеріях профреалізації.
​Бо щастя — не статус, не зліпок, не аксіома.
Воно не кінець. Не зачинені брами.
Не спокій болота, де стихли останні вітри.
Це рух. Це дорога. Постійні Твої панорами,
Це право іти, помилятись, створити нові подій ланцюги
і кожен раз обирати нову собі роль.
​Щастя — це шлях. Без кінцевої каси й зупинки.
Це чистий процес та насолода кожною миттю,
де Ти сам і стріла, і мішень.
Коли Ти приймаєш кожну секунду і кожну хвилину:
​І лють, що засліплює очі, і розпач німий,
І біль, що ламає ребра, і дику тривогу,
Коли ти ведеш із собою запеклий цей бій,
І чорну журбу, що вночі застеляє дорогу.
​Катарсис і пустку, де вигоріло все дотла,
І сором, і гордість, і заздрість, і чисту любов,
І крики безсилля, і кригу байдужого зла,
І спалахи радості, що повертається знов.
​Огиду, надію, панічний і скований страх,
Сумніви, ніжність, образи, солодкий тріумф,
Коли замерзає сльоза на повіках,
І тоне в апатії перевантажений ум.
​Коли ти стійко приймаєш цей хаос, весь цей дикий коктель,
Де кожна емоція — гостра, жива і твоя...
​Щастя — це ще не фінал земного буття.
Можливо, щастя — це процес, трансформації  та право на співавторство з Всесвітом у побудові дороги "Життя"...
А може і ні.