Лірика

Мій внутрішній «Flash-автор»

Я йду додому. Хтось кинув фразу, чи просто глянув не так —

І в голові за секунду злітає сюжетів літак!

Причина, наслідок, вибух, розв’язка — все спалахнуло й зійшлось,

Поки я перейшла дорогу, в думках вже життя відбулось.

Одинадцять томів? Та легко! Героїв під п’ятдесят?

Вони вже там б’ються, кохають, і створюють повний розбрат.

Швидкість світла — повільна, порівняно з тим, як я шию світи,

Всі логічні вузли затягнула, спалила всі зайві мости.

Я сама собі все розповіла, відіграла фінальний акорд,

В моїй голові цей сценарій вже взяв олімпійський рекорд.

І ось я вхожу у двері... сідаю... і тиша німа...

Писати? Навіщо? Мені вже цікавості в тому нема!

Я — геній і ледар, затиснуті в межах одного «я»,

Вся конструкція в зборі, але де ж натхнення струя?

Сюжет ідеальний, прошитий наскрізь, як дорогий трикотаж,

Але мозок шепоче: «Ми це вже бачили. Йдемо на наступний монтаж!»

Тож сорок світів у черзі стоять, наче привиди в ряд,

Чекають, коли я запишу хоч перший їхній парад.

Та поки я ручку візьму — вже нова ідея несе:

Я вже іншу історію знаю! І це, друзі, — мабуть, усе.

Подобається

#784 в Різне
#93 в Поезія
#389 в Гумор

Відредаговано: 15.05.2026