Моя таємниця

Два рази на тиждень я просто зникаю.
Грим, довга спідниця... я образ збираю.
Пояс із дзвоном, пайєтки, браслети —
Тут інші закони, тут інші сюжети.
​Починаємо з ізоляції: плечі на місці,
Тільки стегна малюють горизонтальну вісімку в просторі чистім.
М’яка проходка, крок з носка, перекат,
Руки тримають другу позицію — вивірений формат.
​Потім — маятник: чітко наверх і вниз,
Це м’язова пам’ять, а не просто примхливий каприз.
Скрутки та ключі — різкий, впевнений удар,
У кожному скиданні — свій внутрішній жар.
​Далі — хвиля животом, від грудей до таза,
Контроль над кожним нервом, без жодного відказа.
Дрібне, технічне шиммі — коліна, як струм,
Розсипається бісер, вщухає денний шум.
​А далі — платок. Огортаю ним плечі,
Він креслить в повітрі фігури доречні.
Зліт над собою — і м’яке опадання,
В шовкових хвилях — моє коливання.
То лінія строга, то коло незриме,
Я в кожному русі з платком — неподільна.
волосся хвиля — шовкова і легка,
Пливе по плечах, мов темна ріка.
Поворот, м’який нахил — і пасма злітають,
Вони кожен рух мій в повітрі дублюють.
Це легка амплітуда,
Де кожен мій жест — то графічна споруда.
Це сила, це — точність і грація,
Кожного руху ніжна пульсація.
Останній акорд. Завмирають у групі браслети.
Ми знову ховаємо власні секрети.
Спадає напруга, вщухає дарбука,
Лишається м'язів натренована наука.
Розстібнутий пояс, зняті прикраси —
​Пайєтки — у сумку, в чохол — довгі спідниці,
Змиваємо грим, залишаєм лише вогонь у зіницях —
Його не приховаєш за звичним вбранням,
Він світить усередині власним знанням.
Тренувальне взуття, звичайні джинси і крій,
​Ми вийдемо в місто — у сутінки, в тишу,
Та кожна цей ритм у собі ще колише.
Енергія в кожному жесті, кроці та погляді.
Ми — наче стихія.
Окрилені, вільні, до краю заряджені,
​Ми знову цивільні.  Ми просто жінки.
Та крок наш — від стегна — бездоганно легкий.