Подорож

Ісландія. Чорний базальт. Біла піна прибою.
На зламі води — діаманти прозорих крижин.
Я бачу, як небо стає темно-синьою млою,
І гейзер в зеніт б’є стовпом бірюзових лавин.
Холодний озон. Гуркіт хвиль, що ламають пороги.
Я відчуваю, як вітер в обличчя кидає розпил.
Там лід — наче скло. Там немає тривоги.
Тільки цей холод і солі сріблястий настил.
​Мексика. Охра. Каміння, нагріте до крику.
В стінах пірамід — вертикалі і гострі кути.
Я бачу, як сонце, немов розпечену піку,
Встромляє свій промінь у жовті й сухі пласти.
Там запах сухої трави і гарячого пилу.
Текст прихованих знаків пульсує під пальцем щомить.
Я відчуваю цю древню, залізну і дику силу,
Коли під ногами розпечена площа дзвенить.
​Перу. Мачу-Пікчу. Смарагдові прірви і хмари.
Зубчасті хребти, що врізаються в вогку блакить.
Я бачу, як кондор розправляє розмашисті крила,
І тінь його чорна над білим камінням летить.
Звук водоспаду — густий, монотонний і низький.
Повітря — як лід. Пахне мохом і свіжим дощем.
Я торкаюсь до брил, де граніт ідеально-близький,
І відчуваю цей спокій у тілі терпким споришем.
​Болівія. Сіль. Нескінченна дзеркальна площина.
Білий неон, що вночі розливає зірки.
Там гори — як тіні. Там кожна дрібна тріщина
Сяє, мов іній, крізь сонячні, яскраві вітки.
Хрускіт під кроком. Сліпуча, безжальне проміння.
Захід стає яскраво-малиновим, наче атлас.
Там світ зупинився і тільки безмежна вистава,
Де сонце в зеніті — як чистий і гострий алмаз.
​Австралія. Червона Улуру. Пустеля. Багрянець.
Скеля горить, наче викута з міді й вогню.
Я бачу, як вітер заводить свій вогняний танець,
Здіймаючи пил у гарячу і суху густиню.
Там пахне розпеченим залізом і теплим піском.
Колір міняється: від рудого до чорних заграв.
Я відчуваю цей пульс під своїм каблуком,
В точці, де всесвіт свій перший маршрут збудував.
​Нова Зеландія. Сині фіорди. Льоди заповідні.
Біла вода розбивається об чорний граніт.
Там звуки природи — як сталь, монолітні і згідні,
І хмари над піками креслять свій вічний політ.
Бризки в обличчя — солодкі, холодні й колючі.
Я відчуваю цей рух, цей масштаб і об'єм.
Я просто спостерігач. Я іду по крутій кручі,
Стаючи частиною цих грандіозних схем.
Раптом — тиша. Розмилися піки, фіорди і дюни.
Я розплющую очі. Сліпуче і біле вікно.
Сонце залило кімнату, немов золоті лагуни,
І реальність розрізала це кольорове кіно.
Марення зникли. Та сила лишилась у тілі.
Світло на стінах малює маршрути нові.
Робочий день починається — впевнено, в білій силі,
Де я — вже інакша. З вогнем і життям в голові.