Лірика
Міжчасся
Сімсот номерів у смартфоні. Дві тисячі — в стрічці.
Робота і зустрічі, лекції, стоси книжок.
Але серед натовпу, в цій нескінченній річці,
Мені по душах немає бажання робити дзвінок.
Свобода на перших етапах завжди пахне порожнечею.
Старі — розірвала зв'язки, а на нові встановила ліміт.
Цей шлях є свідомим.
Валіза дорожня зібрана. Час відкривати світи.
Я їду знов дивитись, як сонце сідає в морі Середземнім,
Зустрічати світанки в підніжжях гори Фудзіями.
Мій спокій не буде у цій кругосвітці даремним,
Я душу свою залікую новими краями.
Пройдуся по пляжах на тихому острові Чеджу,
Я там перетну ту невидиму межу.
І змию із пам'яті сірий асфальт.
А істину взнаю в гірськім Шаоліні,
Де піт на помостах, а видих — як сталь.
Де я відшукаю себе в дисципліні,
І виб'ю із м'язів колишню печаль.
Сімсот номерів залишаються в списку.
По душах? Не треба. Я звикла сама.
Я в цьому міжчассі позбавлена тиску,
Бо зайвих людей в моїм колі більше нема.
Відредаговано: 15.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
