Вона відкриває Ваш текст, як портал для образ,
І клавішу Caps Lock втискає щосили щораз.
Для неї сюжет — це суцільна арена страждань,
Де Ви — виконавець її істеричних бажань.
«ЯКЩО ВІН ЇЙ ЗРАДИТЬ — ВІДПИСКА! Я ВАМ НЕ ПРОЩУ!» —
Вона напускає у коменти сліз і дощу.
«НАВІЩО ВИ КОТИКА ВБИЛИ?! Я ПЛАЧУ ТРИ ДНІ!» —
І літери скачуть, великі, сліпі і страшні.
Вона міряє тиск, коли в тексті стається біда,
Для неї кожнісінька драма — солона вода.
Якщо героїні не дали весільний вінець,
Вона обіцяє: «Я ВМРУ, І ЦЕ БУДЕ КІНЕЦЬ!».
Вона маніпулює болем, здоров'ям і станом,
І хоче зробити Вас просто слухняним екраном.
Їй байдужа логіка, задум і Ваш колорит:
Або дайте цукор, або вона знищить Ваш світ.
Відредаговано: 06.05.2026