Лірика
Дослідник Абсурду
Буває, читаю я щось неймовірне:
Логічне, глибоке, за структурою вірне.
Але іноді біс підштовхне під ребро —
І я відкриваю «сюжетне відро».
Там логіка вмерла ще в першій главі,
Герої — з варенням замість мізків у голові.
Немає ні сенсу, ні такту, ні честі,
Я в шоці… і ось я на розділі сімдесят шостім.
Чекаю оновлень, не сплю по ночах,
З німим запитанням у втомлених очах:
Ну як можна бути настільки тупим?
Цей текст — не література, це чад і дим!
Тупість героїв сягає небес,
Це вже не роман, це — психічний процес.
Я дивлюсь на цей хаос, немов на пожежу:
Жахливо, але я відвести погляд не можу.
А автор — титан! Він не здався, він гнув,
Він сімдесят вісім глав нас тягнув.
І тут — еврика! Стався прорив крізь туман:
Герой запитав: «Може, вийде на зв’язок план?»
«А може, нам просто… поговорити?» —
І в цей момент можна сюжет хоронити.
Бо якби вони рот відкрили в зав’язці,
То жили б щасливо у нудній казці.
А так — вісімдесят глав іспанського сорому,
Зате я тепер знаюсь на цьому всьому.
Іронія долі: де логіки нуль,
Там я — найвірніший твій читач і патруль.
Відредаговано: 06.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
