Русальний великдень

1.

Водять русалки танки в сяйві місячнім дивні.
Скривджені душі. Фінал тут єдиний для всіх.
Ця ось білявка рятунку шукала від кривди.
Тая чорнява під воду сховала свій гріх.
Ці карі очі злиняли від плачу гіркого,
Перш ніж у хвилях глибоких втопити жалі.
Постаті світлі, мов ясне намисто перлове,
Кинуте рясно у трави зелені густі.
Верби схилились над хвилями в смутку тяжкому.
В тиші дошкульний й колючий розсипаний сміх.
В косах латаття біліє у світлі нічному.
Лихо спіткає в тім колі когось із живих.

2.

Що за тінь бовваніє осторонь
Віддалік танечного кола,
Ніби губиться десь у просторі
Посеред міріад зіркових?
То самотня смутна русалонька
Все ще тужить за білим світом.
Не так сталося, як гадалося.
Не бажала вона втопитись.
Оступилася. Похитнулася.
І потьмарився світ навіки.
Непроглядна глибінь зімкнулася 
Вмить над нею. Немає ліку
Цим ночам, повним танцю дикого.
Шаленіє русалок вихор.
Ця ж самітниця ледве дихає,
Одцуравшись веселих ігор.
Нічних шерехів ще лякається,
Мов боїться біду прикликать.
В очеретах козак ховається, 
Як помітять, то буде лихо.
І так жаль їй його, сердешного,
Бо ще серце не скам'яніло.
Та що вдіє вона у меншості
У нещадному колі білім,
Що за кривди жадає мститися,
Ні до кого не має жалю?
Коло в'ється, кружляє, міниться.
А вона все сидить печальна.

3.

Лишенько! Вгледіли! Леле! Оточують!
Зараз закрутять в смертельнім танку!
Бідна русалка охоплена розпачем.
Як врятувати життя козаку,
Що необачно блукав понад берегом
Й втрапив у коло безжальних примар?
Гарний який... Аж стискається серденько
З жалю. Та що ж вона вдіє? Сама
Жертва жорстокого прикрого випадку
Мусить прийняти вже долю нову.
Он вже русалки розлючено зиркають,
Чують у ній душу все ще живу.
Що ж їй чинити? Як лиху зарадити
І врятувати безвинне життя?
Ніч все сховає туманними шатами.
Звідси нікому нема вороття.

4.

Зважилась. Кинулась в коло, благаючи:
"Згляньтесь, сестриці! Невинна душа
Щоб не пропала!" Хоч наперед знаючи,
Що не почують, що лиш одкоша
Зараз дістане й осудливі погляди.
Грізне мовчання застигло довкіл.
Перед очима проносяться спогади.
Все, що було у земному житті.
Лячно стоять перед гуртом розлюченим.
Страшно кричати розпачливе "Ні!".
Погляди хижі списами колючими
Гостро й дошкульно впиваються в них.
Жертва й відступниця. Двоє приречених
В колі фатальнім безжалісних дів.
Очі печуть їх залізом розпеченим.
Дикою помстою вибухне гнів
Зараз. Та місячний промінь над вербами
Раптом осяяв ріки чорне тло.
І коло розпалося, танці завмерли.
Час вже русалкам ховатись на дно.
Звільнено бранця із пастки фатальної.
Чом же нікуди щасливець не йде?
В хвилі вдивляється пильно й печально,
Прагне розгледіти личко бліде.