Ліричні етюди

Падає серце в бездонне...

Падає серце в бездонне провалля зневіри.
Все так раптово й нестримно поринуло в сірий.
В цю всюдисущу й гнітючу понуру похмурість,
Де вже нічого не важить ні ніжність, ні мудрість.
Тільки покора. Важка і ліниво незрушна,
Що заливає, мов повінь, знеструмлену душу.
Страчені спомини, кволі примарні надії.
Що з цього попелу створиш? Що з безладом вдієш?
Ані жаринки. Ні спалаху. Барви чи сплеску.
Час нескінченну й абсурдну нагадує п'єсу.
Ніби застиг і стрілою летить одночасно.
Сенси і змісти імла розмиває нещадно.
Зустрічей радість затруєна болем прощання.
Істин немає. Лише риторичні питання.
Що я? Для чого? Куди марно рвуся і прагну?
Все поглинає задушлива вогкість безбарвна.
Тягнуться в небо похмуре зсудомлені з муки
Голих акацій старечі обвуглені руки.

Валентина Дрегваль

Подобається

#469 в Різне
#37 в Поезія

У тексті є: лірика, почуття, роздуми

Відредаговано: 24.12.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись