Ліричні етюди

Згорьований прошак у розпачі...

Згорьований прошак
У розпачі тяжкім,
Знекровлена душа
Шукає колоски
Загублені краси
У цім безкраїм полі
І віри. Мла висить.
І височать тополі,
Мов спалені свічки.
Кругом стерня згоріла,
Що, мов колючий дріт
Вп'ялася в кволе тіло.
Зібгався всесвіт весь
В похмурий обрій сірий.
Безжальний вітер рве
Немов з обличчя шкіру.
І стомленим очам
Нема на чім спочити.
Мов втілена печаль
Акацій голих віти
Чорніють на межі
Німим докором небу.
Жахливі міражі
Стискають коло. Треба
Хоч жменьку тих зернят
Зібрати у долоню.
Щоб ґрунту хоч би шмат
Засіяти весною,
Щоб знову проросло,
Цвіло і колосилось,
Щоб хоч одне стебло
Крізь згарище пробилось.

Валентина Дрегваль

Подобається

#469 в Різне
#37 в Поезія

У тексті є: лірика, почуття, роздуми

Відредаговано: 24.12.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись