Ліричні етюди

Як можу я, дитя асфальту, міста...

Як можу я, дитя асфальту, міста,
Отак раптово скучити за лісом?
За цим врочистим шумом верховіть,
Що угорі змережили блакить
Вибагливим смарагдовим шитвом,
Укривши землю затишним шатром,
Що мерехтить і міниться від вітру,
І створює химерну сітку світла,
Що ллється крізь густу гілля завісу
Кудись униз, в таємні нетрі лісу,
Де килим листя лунко шурхотить
Під кожним моїм кроком і щомить
Лякає в хащах мавок безтурботних,
І поглинає всі жалі й скорботи
Душі моєї ніби назавжди.
Я так люблю приходити туди...

Валентина Дрегваль

Подобається

#1222 в Різне
#261 в Поезія

У тексті є: лірика, почуття, роздуми

Відредаговано: 06.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись