Ліричні етюди

Ідуть майстри

Ідуть майстри у засвіти.
Без вороття. В незнаний вирій.
Без них приречений на сірість
Цей світ байдужий і пустий.

Час надто дорогий. Нема
Коли почути і відчути.
Спинитися, щоб осягнути,
Яка правічна глибина

І світло, щирі, без прикрас
Приховані у наших душах.
Лише мистецтво ладне зрушить
І піднести найкраще в нас.

Та нам не до глибин. Розваг
Шукаєм спрагло легковажних.
Нам надто складно. Надто важко
І боляче. Й багато справ.

Отак і живемо. Сліпі
І нерозумні кошенята.
Аж раптом час настав прощатись,
А ми й не встигли. Далебі,

Не первина. І жодних див.
Мабуть, митцям посмертна слава
Велика втіха. У загравах
Її зникає, наче дим,

Усе людське і справжнє вмить.
Самі скрижалі й монументи
Лишаються. Без сентиментів.
Розтягнуть на цитати й квит.

Щоденних клопотів потік
Буденна метушня не спинить.
Так, інфопривід. Хвилю спінить
Та й стихне. Людство ж бо спішить.

Подобається

#1221 в Різне
#266 в Поезія

Відредаговано: 06.05.2024