Блакитне небо над стернею...
А я не хочу виростати з мрій...
Голод
Відлуння голосу твого...
Наче в теплих долонях...
До потяга знову...
Ох, те мені похмілля від столиці...
В душі сумній осінні чорнобривці...
Щовечора вдивляюсь пильно...
Іду своїм шляхом...
Найцінніше моє відкриття...
Перевернути словом світ...
В нових віршах все більше...
Може б, якось я лиху зарадила...
Усе в мені - лише банальне слово...
Мушу кинуть під ноги життя...
Я від себе біжу...
Знов палко жду...
Душа шумить сухими очеретами
Існують в світі...
Я не живу. Я граюся в життя...
У життя мене відпустіть!
Говорила ...
Я знаю, що нікуди не піду...
Задушити в собі раба...
Я тобі виткала, вишила...
Жізель
Загубитись в безмежжі...
І ти, моя німа нестерпна муко...
Моє далеке недосяжне світло...
Я не плачу...
Плачу знову...
Колись були мозаїки...
Який же ти тяжкий, химерний камінь болю...
Мій світе божий...
Дорога заколисує печаль...
Заспівай мені, смерте...
Щоб виґартувать душу треба болю...
Дивне місто
Кружляють знов сумні й невідворотні...
Мій сне ясний...
Що ж ти наче знущаєшся, доле...
Я хочу знову в київський бузок...
Ілюзія тепла. Ілюзія кохання...
Порожній парк...
В пустелі велелюдній середмістя...
Нехай життя зависло у повітрі...
Знов чую, як струмить по жилах...
Перша гроза
Велетенські свічада каштанів...
Почути музику
Як передати дивний стан душі...
Амнеріс
Концерт
Знов музика сплата тонке мереживо...
Вже перші ружі напилися крові...
В бездонне небо дивляться троянди...
На березі
Знову блукаю...
У шумі хвиль...
Вже скоро спекою вп'ється листя...
Життя минає. Сплива невпинно...
Поринаю у сон...
Чи ж в світі є межа...
Тихий ранок
Я постою. Подихаю дощем...
Ідуть майстри
Враження
Цей білий сон. Магнолія цвіте...
Вдивлятись люблю у вічка...
Весни соковиті барви...
Ранкова тиша
Гладь Дніпрова неначе дзеркало...
Плакучі верби змалечку люблю...
Ніби губляться золоті...
Безлюдне плесо потопає в тиші...
Втрачені шанси, нагоди, випадки...
Розкошує літо...
Душа моя! Коли б ти заніміла...
Рясніють в парку троянди літні...
Спинитися край моря золотого...
За вікнами всю ніч...
Моє дитинство, назавжди заховане...
Я подумки блукаю нині Львовом...
Виснажлива густа липнева спека...
Сутінь серпанком окутує місто...
Цим ранком знов прагну любити життя...
Як хочеться сховатися у безкрай...
Пелюстки білі сиплються з троянд...
Купила волошки...
Степові квіти
Творчий процес
Із прагнень щирих і простих...
Як можу я, дитя асфальту, міста...
В моїх лісах...
Мені наснився ліс ...
Букові ліси...
Чи ти будеш...
Життя моє...
Сховатися від світі і від себе...
Вдивляються ліхтарі ...
Колись серце тішив...
В тумані
Іспанські пристрасті під бравурну...
Сива сутінь огорне місто...
У затишку теплого пледа...
Бабусині чорнобривці убрались...
Турандот
Розвиднілося...
Шукаю піднесень...
Я більш не хочу бути сильною...
Чи є ще сенс...
Який би він не був недосконалий...
Дощ /три тріолета/
Там, де кінчаються дороги...
Я тебе зачаклую навіки...
Тиха ніч, зацілована ніжністю...
Заховатися від реальності...
Щось ніби уперше відчуте...
Граф Альберт
За вікном вже сіріє...
Барви веселки
В незрушну байдужість...
Обійми мене крилами...
Як за два дні змінилось все...
Тонкою цівкою води...
Ніжним снігом вишневого квіту...
На мосту
Бабусині "Мальви"
В старих кварталах цвіте бузок...
Відчуття самоти й безсилля...
Каштанові свічки так рясно...
Як швидко спливає...
Час півоній
Чи то наснилося, чи й справді...
Текст
headset
Аудіо
У вас з'явилася можливість прослуховувати аудіо цієї книги. Для прослуховування скористайтеся перемикачем між текстом й аудіо.
ОК
У життя мене відпустіть!
У життя мене відпустіть,!
Будуть хай помилки і жертви.
Тільки б серцем мені не вмерти
Біля Ваших байдужих ніг.
Та здолати себе несила,
Хоч стомилась нести цей хрест,
Бо для серця єдиний сенс -
Тіні Ваших сценічних втілень.
Безнадійно кохати їх -
Мука й втіха моя довіку.
Я несу Вам на сцену квіти.
Це і є мій єдиний гріх.
