Ліричні етюди

Ох, те мені похмілля від столиці...

Ох, те мені похмілля від столиці,
Що й найгіркішим трунком не залить!
Мовчить душі занедбана дзвіниця,
Занурена в ту неповторну мить,
Коли у ній озвалися всі дзвони,
Які життя давно здало на брухт,
І павутинням рвалися закони,
Звільняючи від пут і рух, і дух.
Куди ж сховати вимріяні крила
На перехресті побуту й буття?
А я ж іще ні разу не злетіла
У те страшне й солодке забуття!

Валентина Дрегваль

Подобається

#1222 в Різне
#261 в Поезія

У тексті є: лірика, почуття, роздуми

Відредаговано: 06.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись