23. Наш чарівний вечір

Еріка

Самій у номері геть нудно. Нудно лежати й дивитися якесь скандальне ток-шоу, нудно наодинці снідати салатом з морепродуктами, за які, до речі, вдячна Тимуру, нудно лежати в джакузі й спостерігати, як лопають бульбашки. Вже зовсім бере хандра, тому підсвідомо шукаю привід перейти до сусіднього номера. 

Зрештою, таки підходжу до темних дверей й тричі голосно стукаю, а тоді прочиняю, не дочекавшись “увійдіть”. 

Тимур лежить на ліжку й, закидаючи до рота попкорн, споглядає якийсь екшн про мафію. Його торс в татуюваннях оголений. Одна нога зігнула, інша – закладена на неї. Така поза цього чоловіка мене одразу наштовхує на непристойні думки. Але я войовниче їх розганяю, наближаючись до ліжка. Лише коли моя рука пірнає в відерце з попкорном, Тимур підіймає на мене очі й зображає обурення, що мене лиш веселить.

– Шкода, чи що? – закидаю в рот і швидко пережовую.

Не відповідає. Натомість знову повертається до телевізора.

– Тимуре, ти не сказав, що одягати, як і точний час нашого дозвілля, – нагадую йому. – Воно заплановане на вечір, так?

– Любий зручний для тебе час, крихітко.

Чомусь цього разу мене навіть не нервує подібне звертання. 

– Гаразд, а щодо одягу? – знову тягнуть до відерця.

– Йдемо в ресторан, – несподівано промовляє він те, що найменше очікувала почути. Навіть забуваю, що хотіла взяти попкорн. 

Брови одразу ж підлітають до небес. Округленими очима навіть не кліпаю. 

– Ти сказав… “ресторан”? – все ж уточнюю. 

– Здивована? – стисло усміхається, не відводячи погляд від екрана.

– Навіть не уявляєш як! А з чого це раптом ТИ вирішив відвідати культурний заклад? 

– Не завжди ж ходити по тусовках. Крім того, після вчорашньої залишився неприємний посмак.

Розсуваю руки й пильно заглядаю цьому чоловіку в очі, але зоровий контакт встановити не вдається. 

– Ти сьогодні не схожий на себе. Це, взагалі, не ти. Поверніть мені мого ошаленілого крадія! – регочучи, трясу його за найближче плече, вчепившись в нього обома руками. 

Навіть не помітила, як опинилась поруч з Тимуром на ліжку. 

– Я – не крадій! – видає мій спільник. – Лише раз пішов на це, і те, купу проблем нагріб.

– Здається, раніше ти не крав, але допомагав це робити іншим, тож… Яка різниця? – сіпаю плечима.

На обличчі Тима читається невдоволення, а я ніяк не зрозумію, що його настільки бентежить. 

– Все менше мені хочеться кудись сьогодні йти, – відмахується він. 

– Та припини! – цього разу легенько його штурхаю. –  Я й не думала, що тобі бридко від своєї діяльності. А ще не можу второпати, чому ти обрав саме такий вид відпочинку – ресторан, – останнє слово промовляю з акцентом. 

– Гаразд, я поясню, – він нарешті повертається до мене й заглядає в очі. 

Мені навіть стає ніяково. Боюся почути щось таке, від чого зупиниться серце, адже Тим зараз має дуже серйозний вигляд. 

– Кажи вже, – майже благаю, не вже неспроможна витримати паузу. 

І тоді він пояснює:

– Еріко, ти почала змінюватися. Помітила це?

– Трохи… – промовляю зовсім розгублено. 

– Я хотів і обіцяв показати інше життя, але мені не подобається, що ти втрачаєш свою вразливість і дієш, невластиво тій Еріці, з якою був знайомий від самого початку. М’яко кажучи, часто чиниш вкрай бездумно.

– Ні, я все зважую та контролюю!

– Неправда! Загалом, це ще й через мене ти останнім часом перебирала зі спиртним і навіть ледь не загуляла з першим зустрічним. Хіба це було не занадто для тебе?

– З чого ти взагалі взяв, що можеш настільки впливати на мене?! – викрикую обурено. – Чесне слово, ти зараз так говориш, немов я – твоя неповнолітня донька. Але це не так. Хочу – і п’ю, хочу – і… 

Притискаю свою долоню до грудей Тимура й спускаюся нею вниз, і навіть коли закінчується область живота не зупиняюся. Але зупиняє Тим. Він перехоплює мою руку, відвівши в бік, але він цього його торкатися хочеться ще більше.

– І після цього ти стверджуєш, що залишилась колишньою? – хрипко питає він.

Я настільки близько, що чую дихання цього чоловіка, запах. Відчуваю збудження, яким вмить накриває. А це означає, що близькість неминуча, хоче мій партнер того чи ні. І байдуже, що десятки разів обіцяла собі не мати справ з Тимом. А тим паче інтимних!

Рвучко нагинаюся вперед, захопивши його вуста своїми, від чого Тимур глибше провалюється у подушку. Спочатку бере мене за плечі, щоб перешкодити зближенню, немов це може комусь нашкодити, але, зрештою, здається під моїм натиском – і обіймає, пригортаючи до себе. 

Не лише в його плани не входила ця наша пристрасть, але й в мої. Однак все стало відбулося настільки спонтанно й одяг полетів на підлогу, що все й не стояло питання – чи варто. 

“Я таки змінилася, він мав рацію. Але мені це лиш подобається”, – чесно собі зізнаюсь. 

А ще усвідомлюю, що з недавніх пір мало в чому собі відмовляю. Спокус надто багато, і я зовсім безсила перед ними. Для мене Ростріт став містом гріхів. 

Насолоджуюсь кожнісінькою миттю поруч з цим чоловіком, хвилюючись, що цей раз може бути останнім. Невідомо, коли закінчиться наша пригода в Ростріті, тому боюсь цілком не насититись і так само того, що нікого схожого на Тима не знайду. Принаймні шукати доведеться довго, а сам Тимур, як тільки відвідаємо провулок Гончих, швидше за все, таки випарується, немов його ніколи й не було. І навіть розуміючи це, я собі не забороняю з ним зближуватися.

Зрештою, втопаємо у пристрастях, а після цього просто лежимо й спілкуємося про щось зовсім несуттєве, поки мій погляд не наштовхується на годинник. 

– А в ресторан підемо? – спершись долонями на чоловічі груди, підіймаю голову. – Вони всі скоро зачиняться! 

– Чесно кажучи, я вже розслабився, – мружиться Тимур, пальцем лоскітно пригладжуючи мою щоку.

– Ей, ти обіцяв! – нагадую. – Не стримаєш слова?