18. У силі

Тимур)

Настрій на нулі. Щойно сплатив для Еріки окремий номер, замість “доброї ночі” кинув у неї своїм “до завтра” і пішов до себе, гепнувши дверима, немов підліток, якому не вгодили. 

“Без неї навіть краще!” – вирішую, хоча залишатися на самоті в такому величезному номері й годинами існувати у цілковитій тиші насправді зовсім не хочеться.

 Лягаю на ліжко, вмикаю телевізор і знаходжу для перегляду бойовик зі старими легендарними акторами. Щоправда, в сюжет зануритися не вдається, бо, як на зло, з думок Еріка ні на мить не йде. Ще й погляд періодично лягає до половини ліжка, де спала ця дівчина.

“Трясця, а могли б зараз розважатися. Але це дівча чомусь вирішило мене продинамити! – серджусь, оскільки ще вчора Еріка могла собі дозволити обійматись без будь-яких зобов’язань, а сьогодні її отак переклинило. – Невже у неї почали виникати почуття? Тільки цього не вистачало!”

Імпульсивно жбурляю пульт на крісло, що неподалік ліжка, і направляюся прийняти душ. Не завадить освіжитися, а тим паче після акваріума, в який довелося стрибнути, аби вгодити Еріці. Чомусь відчув себе винуватим, коли вона засумувала, – і довелось рятувати наш вечір і її настрій. Але якби можна було повернути час назад, хрін би я пірнув! І мушлю для неї не поцупив би! Це вже було занадто…

“Чи ні? – на мить задумуюся. – Чому я, взагалі, вирішив вгодити Еріці? Бо жадаю її? Ні, однієї лише тяги не достатньо, щоб стрибати в холодну воду океанаріума. Треба зізнатися, що ця мала таки подобається мені. Але подобатись можуть безліч дівчат, однак це нікого ні до чого не зобов’язує. Було б вкрай епічно й недоречно закохатися, тому краще зробити все, щоб цього не сталося. Життя, яке було до зустрічі з Ерікою, мене цілком влаштовувало, і змінювати його не бачу сенсу. А отже, не варто прив’язуватися до цієї дівулечки”. Лише тепер вдається себе запевнити, що навіть на краще, що тепер живу сам. Нікому нічого не винен.

Коли проходжу біля джакузі, не дозволяю спогадам про бурхливу ніч просочитись у голову. Навмисно відвертаюся й рушаю у душову кабіну. Краплі прохолодної води потужно б’ють по шкірі й розлітаються врізнобіч. Занурюю пальці з шампунем у волосся й масажую собі скроні, щоб вгамувати головний біль, який з’явився несподівано. І, звісно, винуватою у цьому вважаю Еріку. Кого ще, як не її? 

Спати зовсім не хочеться. Душ непогано збадьорив. Хочеться зірватися у якийсь місцевий клуб й погарцювати як слід, щоб розігнати дурні думки, але головний біль змушує пригальмувати і спочатку прилягти. І хоч лежу довго, легше не стає. Зрештою, несподівано провалююсь у сон. А зранку просинаюся від того, що хтось бадьоро стукає у двері.

Сполохано підіймаю голову, намагаючись второпати, як довго спав. Наче й клубі не був, оскільки одяг на мені зім’ятий, але почуваюся дезорієнтованим. Мимовільно з рота вилітає лайка, а тоді, ледь соваючи ногами, підходжу до дверей і прислухаюся. 

“Навряд головорізи заявилися б сюди, але хтозна”.

– Тимуре, це я, – чую голос Еріки, яка якось зрозуміла, що я стою за дверима. 

Відчиняю й розглядаю її, трохи пантеличену, зніяковілу та відчужену. Між нами відчувається напруження, якого раніше не було. Вона навіть чимось на себе не схожа. Хоча й на мене дивляться ті самі очі з медовими вкрапленнями.

– Ти збудила мене, – констатую, аби лише розбавити мовчанку. – Щось термінове?

– Пробач, Тимуре. Я лиш хотіла сказати, що наші плани залишаються в силі. Я, як і раніше, хочу драйвово провести час у Ростріті. З тобою. 

– Гаразд, – протягую долонею по своєму сонному обличчю. – Тоді сьогодні підемо у казино, – щодо нього вигадав ще раніше, коли тільки направлялися в Ростріт. 

– Оу, казино… Знаєш, я завжди боялася грати в азартні ігри, – зізнається Еріка, ледь усміхнувшись. – Але сьогодні зроблю виключення і складу тобі компанію. От тільки… теж хочу запропонувати дещо своє.

Еріка ніяковіє ще більше. Ловлю себе на тому, що понад усе жадаю її притягнути до себе за тонку талію й вчепитися в пухкі нюдові вуста, які так і манять. Тоді напруження спало б одну мить, але, звісно, стримую себе після вчорашньої розмови. Тепер знаю, чим наші обійми можуть закінчитись. 

– Теж щось вигадала? 

– Так. Але мені треба гроші, щоб придбати купальник. 

– Знову морська тематика? – підіймаю брови, а тоді одразу киваю, щоб вона не подумала, що цьому не радий: – Гаразд. Отже, на який час бути готовим? 

– О шістнадцятій. 

– Що ж, зайдеш за пів години. А в казино підемо ближче до ночі, – поки говорю дістаю з барсетки гроші й простягаю їй. – Все? 

Еріка бере їх кінчиками пальців, наче боїться до мене торкнутися, і тоді зачиняю двері в неї перед носом. А тоді думаю над тим, чи це було не занадто отак безцеремонно попрощатися. А ще, здається, я надто суворо розмовляв. Але ми ж не чужі! 

“Та пішло воно все…” 

Лягаю на ліжко з якоюсь важкістю на душі й знову засинаю. 

Коли знову просинаюся, а це стається, коли сонце високо стоїть над землею, з нудьги завантажую на телефон “Великі перегони”, залажу у джакузі й надовго випадаю з реальності. Інколи перехиляю пляшку рому, яку завбачливо прихопив з холодильничка. Намагаюся всім своїм єством гарно провести час. Сам! І спочатку навіть це вдається. 

– Тимуре… – через якийсь час чую голос Еріки, коли вчергове хочу обхопити вустами горлечко пляшки.

“Марення?”

Ця дівчина встає переді мною й закладає руки в боки. Її темне хвилясте волосся спадає на плечі. Модельна талія, як завжди, захоплює. Форми збуджують. А під градусом навіть ще більше, ніж зазвичай. 

– Я не чув, коли ти увійшла, – зізнаюся. – І у мене тут, між іншим, вечірка для одного, але можеш доєднатися, – змахую рукою у відповідному жесті, а тоді примовкаю, згадуючи, що не маю так поводитись.

– Чому ти досі не зібрався?! – невдоволено питає Еріка. – Ще й випиваєш… На сьогоднішні плани скасовуються, правильно розумію?