15. У прірву з головою

Еріка

Коли розплющую очі, впритул бачу обличчя Тимура. Він ще спить, закинувши на мене руку. І перше про що я думаю, розглядаючи його, це те, що все-таки пошкодую про свою авантюрну пригоду. А з іншого боку історія з пограбуванням мене непогано збадьорила, бо до цього я всі свої двадцять п’ять років неначе спала непробудним сном. А відколи в моєму житті з’явився божевільний злодюжка, все стало відчуватись гостріше.

Трохи відсуваюся на край ліжка, відчуваючи, як чоловіча щетина ледь дряпає плече. Оглядаю простору кімнату. У стані спокою помічаю елегантні деталі в інтер’єрі, які була не в змозі розгледіти вчора, коли бігала номером, немов навіжена. 

“І що це на мене тоді найшло? Байдуже. Зате це було весело!” – не дозволяю собі почуватись ніяково.

До речі, близькість з Тимуром вартує того, щоб про неї згадати окремим пунктом. Якщо на березі кар’єрного озера наш зв’язок мав романтичний характер, то ця ніч була неймовірно пристрасною, хоча й все починалася з ніжностей, які, як здавалося раніше, Тимуру невластиві.

“О-о-ох, як я помилялася щодо цього…” – коли згадую наші цілунки, все в мені терпне й внизу живота приємно зводять спазми, від чого тісно зводжу ноги, а згодом й зовсім схрещую. Доводиться залишити ліжко, щоб перемкнутися.

Ступаю паркетом, переходжу на м’який килимок, я в ванній кімнаті відчуваю під ногами холодний мармур. Розібратися з сотнею кнопок у чорній капсулі душової – ціле випробування. Ледь не пів години стою, намагаючися налаштувати теплу воду. А коли, зрештою, вдається досягти цілі й поринути під рясний потік, чомусь згадую про рідний дім, батьків. Аби тільки вони не хвилювалися за мене. Я ж навіть не можу попередити, що жива-здорова. Залишається лише сподіватися, що вони досі не запідозрили, що я зникла. Пощастило, що незадовго до поїздки з міста, пояснювала, що хочу більше простору й нагадувала, що вже давно не потребую надмірної опіки. Це трохи образило їх, але в моїх обставинах це лиш на руку. 

З феном, дякувати Богу, проблем не виникає. І поки сушу голову, завернута в рушник, мій погляд випадково припадає до щілини дверей, через яку за мною спостерігає Тимур. Від несподіванки аж підстрибую, від чого клятий рушник спадає на мармур під ногами. Навіщось тягну за провід від фена, щоб вимкнути його, а тоді гепаю дверима, щільно зачинивши їх.

– Збоченець! – люто викрикую, знову обмотуючи себе рушником. 

– Ти що божевільна?! Я тільки підійшов! – чую голос Тимура. – Чи ти думаєш, що я спостерігав за тобою?

У цей час повертаюся до розетки й розумію, що вирвала її разом з вилкою. 

“І як тепер сперечатися з тим, що я – навіжена?” – зітхаю.

Ставлю на полицю фен і одягаю білосніжний халат, який висить на чудернацькому гачку. Тепер вже відчиняю Тимуру.

– Підійшов він, аякже! – закладаю руки на стегна, а тоді без гонору ще питаю: – Розетки хоч лагодити вмієш?

Брови Тимура з’їжджаються, і вираз обличчя мого палкого крадія тепер випромінює розгубленість. Він ступає ближче й помічає наслідки мого переполоху. Глибоко видихає й кидає у мій бік осудливий погляд. 

– Сам винуватий! – хмикаю і одразу ж направляюся в кімнату, щоб не вислуховувати його невдоволення.

Але Тим вчасно ловить за руку й рвучко тягне до себе. Від цього налітаю на нього, що аж волосся спадає на обличчя. Його пальці одразу ж відсувають вбік розкуйовджені пасма й у вухо неголосно лине:

– Кудись квапишся? 

Не встигаю відповісти зухвалістю, як лише одним рухом нахабний Тимур робить так, щоб халат вмить впав на лискучий мармур. Продовження нічних втіх не входило в мої плани, але тільки про це хочу сказати, як Тим знову працює на випередження, зминаючи мої губи своїми. І саме це та сама точка неповернення, адже мої наміри щодо відмови одразу безповоротно гаснуть. І остаточно впевнююся, що хочу продовження, коли чоловічі руки легко підхоплюють мене за сідниці, немов я щось зовсім невагоме. 

Нічні прелюдії повторюються й поступово переходять у спільне шаленство, але цього разу в нових відтінках всіх можливих пристрасних граней. Протистояти вже й не хочу, бо збудження сколихує все тіло, розливаючись теплою хвилею й даруючи неабияку насолоду. Щоправда, доводиться повернутися у душ, але воно точно вартує.

 А коли після пристрасного танцю, що завершився класично у ліжку, Тимур відпускає мене, втомлену, але натхненну, поспішаю йому пояснити:

– Коли казала, що хочу скуштувати життя, я мала на увазі не лише інтим.

У відповідь він усміхається на один бік. А тоді прудко одягається, примовляючи:

– Не лише інтим… – тоді маже по мені своїм шаленим поглядом і в наказовому тоні каже: – Хутшіч збирайся! 

– Ми залишимо номер? Це безпечно? 

Відповіді немає. А мені вже й неабияк кортить дізнатися, що він вигадав, куди підемо, або поїдемо, або полетимо… Загалом, я згодна на все, бо знаю, що з цим навіженим в будь-якому разі буде захопливо. Аби лише не було наслідків! 

Те, що ми з Тимуром зблизились, наштовхує на думки про можливі наслідки цього. Якщо я дозволю собі закохатися, рано чи пізно страждатиму, оскільки стосунки з таким несерйозним чоловіком приречені на сумний фінал. Саме тому варто зараз відсторонитись від нього, розставити межі, які не припустимо переступати, але мене так тягне до Тима, що будь-які межі розмиваються, як тільки він зазирає в мої очі, і розсудливий розум одразу ж затьмарюються, ведучи мене незвіданим шляхом. 

Тимур просить водія таксі зупинитися біля Стоуленського моста, і коли ми прибуваємо на місце, бачу, як посеред довжелезного містка до бурхливої річки стрибає пара закоханих, життя яких залежить лише від мотузки та кріплення, що оперізують їхні тіла. 

– Ні-і-і, – заперечно змахую головою, здогадавшись, чому ми прибули саме сюди. – Тимуре, скажи, що не стрибатимемо? – благаю його. – Я не піду на це божевілля!

Він начіплює хитру усмішку й різким рухом руки обіймає мене за спину, немов стримує, щоб не втекла, а тобі по-братерськи плескає долонею по плечу.