11

Будинок був тихий, мама пішла на роботу у нічну зміну, тож вечір був вільний. Міа саме заварювала чай, коли її телефон завібрував від повідомлення.

—Здається Алекс вже тут,—проговорила Мі і пішла відчиняти двері. Алекс стояв на порозі, виглядав розгублено, але як побачив дівчину посміхнувся. Він тримав в одній руці красивий букет з бузку, було видно що хлопець дуже обережно і ніжно вибирав вітки. В іншій руці у нього була гарна коробка з шоколадним тортом. Алекс посміхнувся і ніжно поцілував дівчину, на його губах відчувався присмак цигарок.

—Проходь,—ледве промовила Міа і розпливлася в посмішці,—Не треба було,—кивнула вона на торт. Міа ввела Алекса на кухню і ніжно забрала з рук хлопця букет, ставлячи квіти у прозору вазу на стіл. Пелюстки бузку мали ніжний, майже медовий аромат, і Алекс, забувши про все навколо, заворожено спостерігав, як дівчина вдихає їхній запах.

—Виглядає чудово,—тихо сказав він, майже до себе. Міа злегка взяла його за руку і провела н по своїй долоні. Алекс ледве здригнувся, але не відійшов.

—Можемо піти до моєї кімнати?,—запитала вона.

Кімната Мії зустріла їх теплим світлом і веселковими плямами. Міа сіла на ліжко і махнула рукою, запрошуючи хлопця присісти поруч з нею. Алекс присів, і дівчина обережно підняла його руку до своїх губ, і поцілувала тильну сторону долоні. Він трохи розслабився і між ними запала м’яка тиша, наповнена теплом і довірою. Потім Міа повільно нахилилася, торкаючись його плеча, а Алекс обережно підхопив її за талію. Їхні обличчя опинилися зовсім близько одне до одного. Вони не поспішали, не потрібно було слів. Міа провела пальцем по його щоці, і їхні губи зустрілися в легкому поцілунку — ніжному, з теплом, яке знімало всі тривоги, залишаючи лише спокій і відчуття, що вони поруч. Алекс обійняв її, притискаючи до себе, а Міа тихо видихнула, відчуваючи, як серце б’ється в унісон з його.

Алекс розклав перед собою олівці і альбом на робочому столі. Дівчинка сіла поруч приспустивши ноги на підлогу і ніжно спостерігала як його руки ведуть лінії на папері. В його очах вона бачила зосередженість і спокій яких йому так бракувало.

—А що ти малюєш?,—запитала тихо, ніби боячись порушити процес.

—Тобі не скажу, поки не закінчу,—промовив Алекс злегка посміхаючись і відсунувши лист щоб Міа не зазирнула. Вони говорили про все підряд і навіть не хотіли зупинятися. Коли стрілка годинника перейшла за першу ночі Алекс відклав олівець і тихо підвівся. Міа провела його до дверей і піднялася до своєї кімнати і встала до вікна.

—Добраніч, Алексе,—помахала вона знайомому силуету у вікні.  Хлопець махнув їй у відповідь і зник у нічній тиші. Дівчина залишилася біля вікна і вдихала прохолодне нічне повітря і чуючи шелест майже літнього вітру посміхалася сама собі.

Коли Міа повернулася до столу, її очі зупинилися на альбомі. Серце застукало швидше — на сторінці був намальований маленький, ніжний момент: вона, з усмішкою і закритими очима, нахилилася до букета бузку, вдихаючи його аромат. Алекс зобразив себе поруч, трохи збоку, тихо спостерігаючи за нею, його погляд повний тепла і захоплення.

Дрібні деталі робили малюнок живим: м’які промені вечірнього світла, що грали на її волоссі, легкі тіні від вази з квітами і крихітні серця, ненав’язливо розкидані по куточках аркуша. Міа провела пальцем по малюнку, відчуваючи, як тепло розливається в грудях.

—Він… він намалював мене такою, якою я… хочу бути поруч із ним, — тихо прошепотіла вона. Усмішка розтяглася на обличчі, а серце наповнилося ніжністю, якої не передати словами.

Цей маленький жест від Алекса був набагато важливішим, ніж будь-які слова: він показав, що помічає її дрібниці, що цінує навіть те, що здається простим і буденним. Міа відчула, що тепер навіть після того, як він вислизнув у ніч, він залишив частинку себе тут, поруч, у цьому малюнку.