9

Вихідні Мії промайнули швидко, вона багато думала про те що показав їй Алекс. Дівчина була вражена до глибини душі і не зовсім розуміла як тепер говорити зі своїм хлопцем на такі теми, бо його рана ще відкрита. І ось сталося те, про що Алекс попереджав, він не відповідав на смс і дзвінки вже декілька днів..

В середу Міа мала річну контрольну з алгебри і в дівчини був стрес через це. На короткій перерви дівчинка розповіла подрузі про те що Алекс «трохи пропав». Аліна лише посміхнулася: «Ну, якщо він справді попереджав…значить, все під контролем».

Після занять Міа закурила цигарку, сидячі з Аліною на лавці за школою. День видався довгим, голова гуділа від контрольних, а дим розчинявся у теплому ледве не літньому повітрі. Міа слухала подругу, більше зосереджена на своїх думках, коли раптом краєм ока побачила до біса знайомий силует. Це був Алекс, він йшов впевненно, але з цією самою впевненістю, яка завжди була йому властива. В руках він тримав кекс у паперовому пакетику і теплу каву з кавʼярні поруч зі школою—саме таку, як любила Міа.

Коли Алекс підійшов ближче, Міа помітила легку, соромʼязливу посмішку на його обличчі. Вітер доніс знайомий запах копченої ванілі—його улюблений аромат, який осів в її памʼяті ще з їхніх перших прогулянок. Цей запах ніби змив усю напругу дня, опустивши в її грудях тихе тепло. Вона миттєво приборкала посмішку, відкинула недопалок, а Аліна лише підморгнула й відступила вбік, даючи їм простір.

Коли пара допила каву, Міа наважилась:

—Хочеш.. зайти до мене? Хоч ненадовго. Мама сьогодні дома.

Алекс кліпнув, ніби питання застало його зненацька:

—Емм..якщо можна,—тихо сказав він, опустивши погляд.

Міа одразу набрала маму.

—Мам, я…з Алексом. Ми можемо зайти? Я покажу йому наш дім.

На диво, у голосі Інни Василівни не було звичної суворості:

—Звісно заходьте. Я вдома, швиденько приготую всім нам пиріг.

Міа навіть розгубилася від такої легкості, але швидко ожила:

—Мама не проти, пішли.

Їхній двоповерховий будинок виглядав тепло: стіни з червоної цегли, світлі віконниці, всюди квіти і зелень. На подвірʼї — гойдалка й кілька дерев персиків. Алекс уважно роздивлявся кожну деталь на ґанку, ніби боячись щось ненароком зіпсувати. Його плечі були трохи напружені.

Міа тихо сказала:

—Не хвилюйся, мама добра…коли хоче.

Вони увійшли у простору кухню на першому поверсі: кухонна стінка з темного дерева, кахель з полуницями на світлому фоні і деревʼяний стіл з прозорою скатертиною на ній. Легий запах яблук і кориці—мама саме допікала пиріг.

Інна Василівна посміхнулася до Алекса мʼяко і стримано:

—Проходьте діти, пригощайтеся.

На столі вже стояли: ранні полуниці в плетеному кошику, цукор та зелений листовий чай заварений в великому чайнику. Алекс чемно подякував, але руки трішки тремтіли, коли він брав полуницю з корзинки.

—Хочеш проведу екскурсію?,—запитала Міа, щоб зняти напругу. Вони піднялися камʼяними сходами на другий поверх. Кімната Мії була по правій стороні довгого коридора. Кімната займала майже половину другого поверху — не через розмір, а через те, як вона вміла наповнити простір собою. Це був типовий підлітковий хаос, але в ньому була певна гармонія, відчуття тепла і творчості, яке моментально читалося в кожній деталі. Ліжко стояло під стіною, застелене різнокольоровими подушками й м’яким зеленим пледом, який Мія колись купила на ярмарку. Поруч — тумбочка, на якій безладно лежали книжка, навушники, ароматична свічка і маленька керамічна фігурка, яку вона зробила сама. Над ліжком кілька плакатів з туром улюбленої співачки і картинки з котиками.

Навпроти—робочий стіл, майже завалений зошитами, залишками від малюнків, блокнотом для віршів і відкритим ноутбуком. На стіні над столом на пробковій дошці висів саморобний колаж зі старих журналів, фото з Аліною та квитків з концертів. Міа помітила як погляд Алекса зупинився на малюнку який він намалював для неї після найпершої зустрічі.

Але найбільше погляд притягував підвіконня і вікно. Там висів ловець сонця, який Мія зробила з сіді-дисків, розрізаних на маленькі уламки й наклеєних на тонкі нитки. Коли сонце падало під кутом, вони розсипали по кімнаті веселкові плямки — м’які, переливчасті, мов шматочки світла. Алекс тихо підійшов до вікна, неначе боявся порушити атмосферу. Провів пальцями по одній з ниток — вона легенько подзвеніла, торкнувшись сусідньої. На губах Алекса з’явилася щира, майже дитяча усмішка.

— Це ти зробила? — запитав він, торкаючись холодної поверхні диску.

— Ага, — трохи зніяковіла Мія. — Було нудно. Тобі подобається?

— Подобається? — він на мить подивився на неї, а потім знову на переливи світла.— Це неймовірно.

Його голос був мʼяким, спокійним—у ньому звучала щира захопленість, така, яку Міа рідко від когось чула. Вся кімната в його присутності здавалася теплішою. Міа хотіла сказати щось ще, але внизу почулася мамин голос:

—Діти, спускайтесь! Я дістала пиріг з духовки!

Вони сіли за стіл: Міа поруч із Алексом, мама навпроти. Розмова спершу була легкою — школа, плани на канікули, погода.

А потім мама, абсолютно невинно, але занадто прямо, запитала:

—Алекс, а як твої батьки? Чим займаються? Вони…вдома?

Це сталося в секунду, але Міа аж відчула як щось «падає» всередині нього. Емоція промайнула в очах Алекса блискавкою—різкою і болючою. Він спробував посміхнутися, але усмішка виглядала натягнутою.

—Все… н-н-нормально,—видихнув він.

Інна Вікторівна продовжила, ще не розуміючи:

—А братів-сестер маєш?..

І тут все обірвалося.

Алекс різко підвівся. Чашка чаю ледь не перевернулася. Він навіть не подивився на свою дівчину і її маму. В очах блиснуло щось схоже на страх змішаний з болем.

—Вибачте,—коротко кинув хлопець і його голос зірвався,—Я.. не можу, мені треба піти.

І він вийшов. Не грюкнув дверима, але звук кроків був твердим і швидким.