7

Вона прокинулась повільно, ніби повертаючись із місця, де сон і реальність переплітаються так, що важко зрозуміти, де закінчується одне й починається інше.
Міа довго лежала нерухомо, дивлячись у стелю.
Думки не поспішали вставати в чергу — вони просто тихо текли всередині, повертаючись до вчорашньої ночі. Міа завела руку під подушку, ніби шукала там спокій, якого не могла знайти. Під подушкою дівчина нащупала клаптик паперу з її портретом. 

Вперше за довгий час Міа вирішила одягтися трохи по-іншому. Вона дістала з шафи світлий светр і коротку спідницю, що здавалася сміливим кроком після багатьох днів джинсів і затертих футболок. Одягнувшись, вона зупинилася перед дзеркалом, відчуваючи, як новий образ додає легку впевненість і трохи тепла в ранкові думки.

— Мі, дивись яка ти гарна сьогодні! — раптом сказала мама, заходячи в кімнату. — Спідниця, светр… ну просто красуня.

Міа трохи здригнулася від несподіваної похвали, але посміхнулася:

— Дякую, мам.

На кухні запах кави робив ранок ще затишнішим. Під час сніданку Міа майже безперервно думала про Алекса: як він усміхався, як тримав її руку, і як його очі іноді ставали сумними, але теплими одночасно. Вона ловила себе на тому, що її серце прискорювалося від передчуття вечірньої зустрічі після школи.

По дорозі до школи Міа йшла повільніше, ніж зазвичай, спостерігаючи за вулицями, які знайомі з дитинства, але тепер здавалися іншими, спокійнішими, немов місто теж чекало на щось приємне разом з нею. Перед першим уроком дівчинка зустріла Аліну, дівчата весело обговорили домашнє завдання та плітки про спільну знайому. Подруга помітила що Міа надто весела.

— Ну, що сталося? Ти якась сяюча сьогодні, — усміхнулася Аліна.

Міа трохи почервоніла, але вирішила поділитися:

— Та… це трохи особисте, — почала вона обережно, — але я… знову зустрілася з Алексом. Ми тепер разом.

Аліна роззявила рота від здивування, але швидко усміхнулася:

— Ого, Міа! Нарешті! Розкажи все!

Міа коротко описала вчорашній вечір на даху, їхній перший поцілунок і відчуття, яке виникло між ними. Аліна слухала з широко відкритими очима, сміючись і вигукуючи:

— Це так романтично! Ти заслуговуєш на це, Мі!

Після другого уроку Міа вийшла з класу і тут телефон завібрував — там було повідомлення від Алекса:

Привіт! Хочеш прогулятися сьогодні після школи? Може, проводжу тебе додому? :)

— Так, — тихо прошепотіла Міа, посміхаючись, і відповіла: «Добре, буду чекати».

Перед школою вона зачекала на Алекса, нервово крутячи в руках сигарету, яку взяла з дому. Алекс підійшов до неї, тримаючи в руках невеликий букет польових квітів. Він зупинився перед нею, посміхаючись тепло і трохи сором’язливо:

— Привіт, Міа… — тихо промовив він, простягаючи їй квіти. — Ти сьогодні виглядаєш чудово. Юбка, светр… все пасує тобі просто ідеально.

Міа трохи почервоніла, приймаючи квіти і вдихаючи їх легкий аромат. Дівчина поцілувала Алекса і прошепотіла:

— Дякую… Алекс, вони красиві… і ти… теж гарний сьогодні.

Алекс злегка нахилився, наче перевіряючи, чи все гаразд, а потім простягнув руку, щоб Міа взяла його за неї. Вони повільно рушили разом, обережно розмовляючи і сміючись, насолоджуючись моментом. Весняне сонце лагідно зігрівало вулиці, розсипаючи тепле світло крізь крони дерев. Повітря було м’яким і свіжим, з легким ароматом квітів і трави. Пташки щебетали у кронах, а десь удалині чути дитячий сміх. Ліхтарі ще не вмикалися, а місто здавалося спокійним, майже безтурботним. Теплий день наповнював усе навколо якимсь м’яким світлом

Коли вони наблизилися до будинку Мії, з куща роз перед будинком визирнула мама:

— Міа! Куди це ти йдеш? І хто це з тобою?, —суворо запитала мама.

Міа трохи здригнулася, але спробувала посміхнутися:

— Мам… це Алекс, ми просто трохи прогуляємося.

Алекс посміхнувся мамі, нахилившись трохи вперед:

— Добрий вечір, ми просто пройдемося по вулиці, не хвилюйтесь.

Мама підійшла ближче і дивлячись з тривогою заговорила:

— Нуу прогуляйтеся, добре, але скажи мені більше про цього хлопця. Звідки ти його знаєш? Ти з ним вже давно дружиш?

Міа ковтнула важко, відчуваючи, як щось стискає груди, але намагалась відповідати спокійно:

— Ми… познайомилися минулого тижня. Просто гуляли, говорили… Я йому довіряю, мама.

— Гаразд, але пам’ятай: я хочу знати, що з тобою все гаразд, — мовила мама, все ще трохи насторожено. — А ви плануєте довго гуляти?

— Ні, мама, — тихо відповіла Міа, трохи почервонівши. — До дев’ятої буду вдома.

Мама задоволено кивнула, хоч і ще уважно поглядала на Алекса, потім повернулася до роз з секатором. Міа відчула, як напруга трохи спала. Пара продовжила прогулянку вечірньою вулицею, Міа відчувала, що між ними з’являється щось більше, ніж просто романтика.