Частина 3

Частина 3

Ганна прийшла зі їдальні під кінець проповіді. Всі вже розходилися, протискаючись у двері, повз солдатів, що стояли. У повітрі пахло солодким димом, людським потом, різноманітною косметикою. Підлогу всіював шар м'ятого паперу, фантиків від цукерок, згорілих хвостиків ароматичних паличок, серветками зі слідами блиску, тіней і помади. Як завжди.

Ганна розкрила край пластикового мішка для сміття, гадаючи з чого почати. Але натрапила поглядом на одну нерухому постать серед загального броунівського руху. Хлопець, з послідовників, стояв із нерухомим, розфарбованим рожевим блиском, обличчям і здивовано піднятими бровами. На протилежній стіні, куди він дивився, висів її Ловець Снів і він настільки не вписувався в цю атмосферу свята, що відгоріло, і карнавалу, що було майже боляче.

«Добре, потім зніму, — подумала Ганна. — Або хтось інший зніме. Хлопці лаялися, коли недорахувалися шнурків... Треба їх повернути. Гаразд, потім, треба спочатку прибрати і підлогу помити теж. Ось начебто дорослі люди, а смітять як п'ятирічні діти...»

***

У наступні дні напруга зростала.

Пророк все так само виливав проповіді незрозуміло про що, журналісти мовчки знімали, але іноді то один, то інший послідовник завмирав і оглядався навколо, ніби намагався згадати щось забуте чи зрозуміти, що він тут робить. Ці люди наступного дня тихо зникали, а ще Ганна зловила на собі кілька разів погляд Полковника, але він не підійшов, нічого не сказав, і незабаром вона забула неприємне відчуття, як від протяга по спині. Та й як не забути, коли стільки роботи?

Осінь закінчилася, почалася зима — така ж безсніжна, вогла й похмура. Єдиним яскравим моментом було сонце, що проглянуло кілька разів крізь низькі хмари, що пофарбувало пейзаж тьмяним золотом.

Ганна зауважила, що натовп за воротами порідшав — чи то морозець із пронизливим вологим вітром розігнав цікавих, чи ЗМІ знайшли нові приводи для сенсацій. Журналістів помітно поменшало і ніхто більше не привозив гори одягу.

Пророк теж змінився — його темні очі, яскраві, але безстрастні, як скляні гудзики, набули живого виразу тривоги та занепокоєння.

— Чула? - спитав Ганну товариш, з яким вона приїхала. — Кажуть, деякі приходять до тями і їх забирають батьки! Тепер за воротами новий наплив відвідувачів із родичів. Чекають, сподіваються... Уряд підігнав трейлери, щоб вони не померзли. І ніхто не знає, як ця секта працює, чому на деяких діє, а на деяких ні, чому люди почали з неї «виходити». Вчені записують та аналізують промови всіх проповідників, але так і не зрозуміли в чому їхній зміст.

— Проповідників? — спитала вона.

— Так, в інших країнах проповідники з'явилися теж. Але виходять із секти — поки що тільки у нас!

***

Пророк звернувся до Полковника і зажадав, щоб йому надали для проповіді головний собор у місті. Полковник негайно погодився — і вже за годину низка автобусів везла Пророка, послідовників та волонтерів до собору. Можливо, Пророк думав залучити своїм красномовством нових людей, але місто було пустельним, ніби вимерло, і крім тих, хто приїхав і незмінних солдатів, жодної нової людини в соборі не виявилося, навіть служителі, сумно похитуючи головами, швидко розійшлися геть.

— Треба буде заново освячувати... — ледве почула їхню розмову Ганна.

Проповідь тривала вісім годин і нічим, крім голосу Пророка і головного болю, вона Ганні не запам'яталася. Ну, хіба що. ще тим, що майже весь час Ганна прохихотіла, прикривши руками обличчя від нестерпного сорому — ну, бо, абсурд же, як можна таке марення слухати?! І напевно тільки тому, що вона безперервно боролася з собою, щоб сміятися тихіше, вона не змерзла настільки ж сильно, як інші.

Послідовників, синіх, блідих, задубілих і хлюпаючих носами, завантажили в автобуси і повезли назад у частину, разом із солдатами, волонтери залишилися прибирати у соборі, як завжди засипаному всіляким сміттям, шматками ганчір'я, фантиками та папірцями.

«І звідки що тільки береться? — вкотре вражалася вона, згортаючи сміття купою і запихуючи в мішок. — Навіщо б нормальній людині рвати свій одяг та всіювати підлогу? І цукерок їм начебто ніхто не дає, звідки стільки обгорток? Хоча, якщо пророк вимагав, то, може, їм і дають? Щоб спеціально смітити?»

Закінчили прибирання вони під ранок, а приїхали в частину вже коли зовсім розвиднілося.

А на останньому повороті побачили сірий стовп диму, що підіймався в небо, і скупчення машин біля воріт військової частини: білих, з червоними хрестами, синіх, і пожежних червоних, з мигалками. Натовп за забором порідшав і щохвилини від імпровізованого табору від'їжджали нові цивільні машини і їхали у бік міста. А з низьких хмар на це все почав сипатися дрібний, як крупинки цукру, сніг.