Дзеркало для Пророка

Марта не стала зволікати. Вона знала: такі "ловці" існують лише доти, доки відчувають чужу невпевненість. Вони живляться сумнівами авторів, як паразити живляться соком молодих дерев. Але вона була автором Цитаделі, і її власна невпевненість давно згоріла в обсидіановому полум’ї її сюжетів.
Марта (16:45):
"Ельдаре, я в захваті. "Кришталево-відчужений" — це геніально. Ви справді бачите глибину там, де інші бачать лише букви. Я готова обговорити "Шлях Фенікса", але маю одну умову. Я пишу таємний проєкт. Психологічний трилер про людину, яка бачить виворіт світу. Якщо ви скажете, що в цьому є Іскра, я перекажу оплату за коучинг негайно. Мені потрібне ваше благословення на цей текст".
Ельдар (16:48):
"Присилай, дитя моє. Моє Око відкрите. Я вже бачу золоті потоки, що йдуть до твого профілю. Я відчуваю, як Всесвіт готується прийняти твою нову форму".
Марта відправила файл. Це був текст, який вона накидала за останні двадцять хвилин, поки пила вже холодну каву. В ньому не було "кришталевих сліз" чи "вібрацій восьмого рівня". Там була хірургічно точна фіксація: як певний суб’єкт із нездоровим кольором обличчя сидить у тісній орендованій квартирі, переписує чужі статуси з соцмереж десятирічної давнини й судомно оновлює баланс картки, чекаючи на переказ від чергової "іскри".
У тексті було описано його светр із ковтунцями (який необачно промайнув у відео в ТТ), його манеру плутати "ться" і "тся" у моменти хвилювання та його абсолютну, дзвінку порожнечу всередині, яку він намагався заповнити капслоком та емодзі.
Ельдар (17:05):
"Так... Читаю... Хм. Марто, це... це занадто похмуро. Тут немає Світла Всесвіту. Герой — якийсь дрібний аферист? Навіщо це аудиторії Букнету? Вони хочуть казку, а ти суєш їм дзеркало. Це брудно. І де метафори? Де вібрації? Це не продасться. Це шлях у нікуди".
Марта (17:10):
"А це і не для продажу, Ельдаре. Це для фіналу. Ви просили препарувати текст? Я препарувала вас. Подивіться на четвертий абзац — там детальний опис вашого профілю на Аркуші, який ви завели три дні тому, наповнивши його згенерованим ШІ сміттям. А в шостому — скріншот нашого чату, де ви просите п'ять тисяч за "захист від пристріту".
У чаті повисла важка, майже фізично відчутна тиша. Статус "друкує..." з'являвся і зникав тричі. Космічний словник "Метра" раптово вичерпався, а Всесвіт, мабуть, пішов на перерву.
Ельдар (17:15):
"Ти... ти просто невдячне дівчисько! Ти не розумієш правил гри! Я хотів витягнути тебе з бруду, дати тобі ім'я!"
Марта (17:16):
"Ні, Ельдаре. Ви хотіли погрітися біля чужого багаття, бо свого у вас немає і ніколи не було. І до речі, щодо "витягнути з бруду"... Я щойно виклала це оповідання на Букнет. Назвала "Ловець Іскор". Перший розділ уже в топі новинок завдяки вашим порадам про "резонанс". Читачі в захваті від образу "Ельдара Вселенського" — кажуть, такий карикатурний лиходій-невдаха дуже освіжає жанр. Дякую за натуру".
Ельдар (17:18):
"ВИДАЛИ! ТИ НЕ МАЄШ ПРАВА! Я ТЕБЕ ЗАБЛОКУЮ! Я ПОСКАРЖУСЯ АДМІНІСТРАЦІЇ!"
Марта (17:20):
"Вже пізно, "Метре". Іскра нарешті розгорілася. Але, боюсь, у цьому полум'ї згоріли лише ваші амбіції. Прощавайте. І так... виправте помилку в описі профілю. Всесвіт не любить неграмотних кур'єрів. Це псує вібрації".
Марта з приємним клацанням натиснула кнопку "Заблокувати" і з насолодою закрила ноутбук. За вікном запалювалися вогні міста — справжні, живі, що не мають нічого спільного з вигаданими рівнями. Вона повернулася до своєї Цитаделі. Там, принаймні, вороги були чесними у своїй жадобі крові, а не ховалися за дешевим золотим пилом.