Розділ 11 Сутінки душі

Розділ 11

Сутінки душі

Крок зроби у небуття,

Може, пощастить.

Маже, там  знайдеш прозріння,

У відлуннях снів.

Слід крізь роки збережи

В задзеркаллі мрій.

Та противитись зумій

Сутінкам душі.

Шлях життя не поспішай

Похапцем пройти.

Вічний поклик обмане

І притупить зір.

Подивись, на перехресті

Вже нема тіней.

Ця реальність потойбічна.

Та чи віриш їй?

Загубившись, ніби вітер,

В сонячних пісках,

Знай, тебе ніхто не спинить.

Все в твоїх руках!

      Враннішня зоря тільки-но починала пломеніти на сході. Сивий туман огортав ліс, а з ріки піднімалося легке марево. Микола сів на повалене дерево, що лежало біля самої води. Недалеко плеснула і пішла на глибину чимала щука. У селі почали горланити півні. Несміливі пташки і собі наповнили тишу тонким мелодійним співом. Ліс вдихав на повні груди енергію вітру, від чого листя на деревах таємниче шурхотіло, наче запитувало: "Чи готовий ти, хлопче?"

       У цей час між кущами промайнула чиясь тінь. Можливо, їжак? А може то заєць, що тікає від хижака? У думках знову з’явилося Іванове обличчя. Давній знайомий здався Миколі переляканим зайцем, а світ, що його оточував, — грізним безжалісним вовком. Вухань довго не зможе тікати, він або перечепиться через пеньок, чи послизнеться на вологій від роси, траві. Спочатку втратить рівновагу, а потім вовк умить зжере тваринку. Такий закон природи. Звичайний ланцюжок харчування. Якщо існують хижаки, повинні існувати і жертви. Нічого не поробиш. А може не треба нічого змінювати, а дати подіям розгортатися так, як їм заплановано відбутись? Може не слід порушувати перебігу подій? Як кажуть мудрі люди: усьому свій час.

        А як спробувати перехитрити хижака? Миколі захотілось спробувати себе у конкретній справі. Дід уже багато чого навчив: власним поглядом переривати нитку, рухати предмети, долонями відчувати кольори і навіть читати з пов’язкою на очах. Але експериментувати із Нав’ю категорично заборонив. А що у цьому такого страшного, не пояснив. Адже сам не раз говорив, що там, де козак-характерник, там немає нечистої сили. Але ж Микола ще не характерник і ніколи ним не стане. Прикро, але дід констатував, що найважливіший період часу увтрачено. Ну і нехай. Микола ризикне, бо ризик — це справа благородна, а час їх розсудить потім.

         У позу повного Лотоса Микола уже навчився сідати, а це означало, що душа у хлопця чиста. Принаймні це слова діда. Тож боятися нічого. А ще давня козацька молитва його неодмінно захистить. Микола закрив очі і почав молитися:

 — Пресвята Богородице, мати Христова, укрий своє ризою святою від неба до землі мене самого, коня мойого, і того, хто при мені є. Прожени ворога, пусти порох водою, а кулю вітром від раба Божого Миколи. Ангела Христова на соблюдєніє від Бога, від неба дай нам, Рабам Божим: моїй матері, батьку, діду з бабою, безталанному Івану. Старанно молюся. Ти мені дні збережи й заступи від усякої неправди, до усягкого діяння на шлях спасіння направ. Амінь.

         Микола закрив очі і заглибився у внутрішній світ. Дерева шурхотіли про те, що Навь — то світ ніким неосмислений і непередбачуваний, що у ньому неможливо щось завбачливо спланувати. Вода нашіптувала, що Навь — то світ невідкритого себе, що там можливо знайти те, що зовсім скоро втілиться у Яві. Там може чекати як власна Довершеність, так і Розпад. Там можливо знайти навіть загублені знання дідів, пам’ять минулого. Для діда Навь була чимось на зразок марення і сновидіння, смерті і тління. Бабуся ж розповідала, що потрапити туди можна лише через Правь, яка поєднала у собі Навь і Явь. Що то — складові частини цілого, що ведуть до істинного розуміння речей.

       Коля намагався зосередитись, але не міг. Теорії про походження світу тільки заплутували, а розум хлопця  відмовлявся сприймати готові знання. Куди цікавіше здобувати їх самому. Бо кому як вигідно, той так і сприймає дійсність. Кому  і жук-сонечко — дивина, а комусь шість пальців на руці — реальність. Правди не знайдеш у зовнішніх блуканнях, необхідно слухати лише внутрішнє. Пророки і месії не дивовижа там, де кожен хоче відкусити ласий шматочок. Тож, нехай зникне реальність земного ілюзорного життя; зникнуть мотрійки, заховані одна у одну теорії походження людського "Я". Бо завжди у сухому залишку залишається одне: перевага сильного  над слабшим, вищого — над нижчим, здорового — над хворим, правого — над неправим, розумного — над дурнем.

       Миколі ніколи не подобалось те, що кожен воліє продемонструвати свою теорію як істину в останній  інстанції. Чому? Чому лише Першобоги мають силу і владу створювати світи? Люди теж можуть! Чому є стільки охочих розділяти усе на складові?  Навіть Душу, Дух ділять на прошарки. Якщо чесно, для Миколи  усі ці теорії лише плід чиєїсь уяви. Прості фантазії. Варіації на тему, не більше.

………………………………….

        Хлопець посміхнувся до власних думок, уявивши, що було б, якби він був вимушений підробляти у пекельному ресторані «Цапині роги». Якби там подавалась страва під назвою «Душа»? Як би він припрошував відвідувачів її скуштувати?