Розділ 8 У пошуках Чугайстра

Розділ 8

У пошуках Чугайстра

 Я пройшов по осінньому листі, шукаючи

 вітер, що шукає полум’я. Сонце у модрині,

 сосна разом з ялиною твердили — забудь.

 Про друзів, що не знайшлися раніше...

Джеймс Уелч

 «Проникливий оповідач»

         Якщо чесно, збирати не було чого. Тільки торбина через плече, а в ній — змінна сорочка та деякий дріб’язок. Хлопець мовчки спустився по сходах і попрямував у сторону Прадавнього Лісу у напрямку  Предковічного  Болота. Івану конче необхідно було знайти Чугайстра...

        Хто такий Чугайстр, Ваня знав тільки приблизно. Знав, що той зовні має виглядати, як мужчина, але заввишки, як сосна. Що вдягнений той велетень у білу одежу. Що його неможливо вбити ні людині, ні звіру. Що у того дивного чоловіка основне бажання — заховатися в лісі і чекати на мавку. А після того, як він її побачить, схопити, роздерти на шматочки і з’їсти.

        Ось заради чого Іван і затіяв цю оферту. Заради мавки. Чи є у мавок Душа? Про це хлопець якось не замислювався, але надіявся, що так і є.

        План був такий: знайти Чугайстра, попросити у нього Душу мавки і віднести бабі Язі на відкуп. Все просто. Але тільки на перший погляд. Для початку треба було подолати Болото, далі піднятися на Драконову гору, а далі був Темний Ліс. Ліс, повний різноманітної нечисті і всіляких несподіванок.

 — Чи коштує ця справа таких зусиль? — розмірковував уголос Іван, переступаючи через трухляве дерево. — Якщо вірити Морені, Яга дурить мене, тримаючи при собі, весь час годує обіцянками кращої Долі в земному світі, а сама, ймовірно, і не збирається відпускати. Їй вигідний такий стан справ. Тепер щодо Мари. Ясно, що у неї з Ягою якісь непорозуміння. Мара обіцяє звільнити мене від Лісової Бабці і навіть подарувати нову Долю, але тільки після того, як я утну Язі невеличку капость. Всього лише згодую тій на обід отруєну Душу. Мара досить точно вказала, що підійде навіть лісова мавка. Суть у тому, щоб Язі на деякий час стало зле і вона приповзла до Морени на колінах і слізно просила протиотруту, а отримавши її, згодилась на всі невигідні умови від богині Смерті. Тоді і мої послуги  Ловця будуть не потрібні. Тільки Морена не врахувала, що в першу від цього постраждаю саме я. Яга мене просто з’їсть. На тому мій план і закінчиться.

         Що ж робити? Тепер хлопець потрапив між двох вогнів. Ой, а й справді, що це за два вогники блукають по болоту? Хлопець ще гостріше почав вдивлятися у туман попереду. Невже вовк? Його тільки не вистачало. Потрібно якнайскоріше вибиратися звідси. Іван почав нервовими рухами проштрикувати багнюку довгою палицею, що вистругав з тонкої осички напередодні. Схоже, тут не глибоко і можна швидко просуватися вперед. П’ять кроків, ще десять… Несподівано із мороку прямо перед Івановим обличчям виринула поросла шерстю морда звіра. Дике завивання сповістило ліс про те, що зараз хтось добре повечеряє.

           Іван пригадав  прокльони кота Баюна, які той видав ще на початку їхнього знайомства. Як він сказав? «А щоб тебе вовкулака покусав, а щоб ти у болоті утопився.»  От бісів котище! Він наперед усе передбачив! Тоді ці слова тільки насмішили Івана, а зараз йому стало по-справжньому страшно. Пересилюючи страх, Ваня зібрав усю волю у кулак і підняв довгу палицю перед себе. Як середньовічний лицар спис під час сутички. Вовкулака завив ще гучніше і кинувся на Івана. Якби той не ухилився, то тут би бійка і закінчилася. Поки Вовкулака піднімався і розвертався для наступного стрибка, Іван встиг тричі ударити волохате жахіття по голові. Якщо вірити інформації з інструкції  Яги, це повинно перетворити Вовка знову на людину. Ось і перевіримо.

           Хай йому всяка всячина! Таки правда, бо через декілька довгих секунд перед Іваном постав голий чоловік з великими чорними бровами. Червоні очі ще зберігали потойбічне сяйво:

— Що ти загубив у драговині, нещасний, я мало не роздер тебе! — прогримів громовий голос. — Та все ж я маю подякувати тобі, що звільнив мене від чар Баби Яги. Тепер я знову — людина. Як я можу тобі віддячити?

 — Вам би одягнутися, а то якось незручно.

 — А, от ти про що! — чоловік оглянув себе і засміявся. — А чим тобі не подобається мій одяг? Він називається "у чому мати народила!»

 — Але, все-таки...

 — Задача не з легких. Я міг би спіймати вовка, та шкуру довго вичиняти. А у мене часу обмаль.

 — Може, моєю торбинкою  прикриєтесь? — несміливо запропонував  Іван.

— Ну ти і смішний, хлопче. Знайшов, чого стидатися. Ми ж чоловіки. Нехай би дівчата червоніли, як буряки, а ти чого? Добре, давай свою торбу, якщо мій вигляд так бентежить твої тендітні очі. — і продовжив розпитувати:

 — Куди це ти зібрався проти ночі? Смерті шукаєш? Маєш уже першу спробу, що далі? Будеш продовжувати,  чи повернешся назад, звідки прийшов? Попереджаю, що у цьому лісі стільки неприємностей, як грибів після дощу!

 — Я шукаю Чугайстра. — тихо озвався Іван. — Може, бачили його?

 — Ти знаєш, хлопче, я тут давно живу, але Чугайстра не зустрічав. Як думаєш, чому?

 — Напевно тому, що ви були у подобі вовка, а не людини.

 — Гарне припущення. Але ні. Вибач, нічим не можу тобі допомогти, хоча...

 — Що? Договорюйте, будь ласка.

 — Я можу відвести тебе до Тремтячого дерева. Вона все знає.

 — Вона?

 — Так. Це на половину жінка, а на половину — дерево.

 — Очманіти можна! — скрикнув Іван.

 — Не дивуйся, тут, у Прадавньому Лісі, ще й не таке можливо. Ну то як, ідеш? Можеш не боятися. Я більше не Вовкулака, хоча, якщо захочу, можу знову ненадовго ним стати. Бачиш он того вовка?

 — Якого?

 — Он того, який вже давно спостерігає з-за кущів? — чоловік показав  у гущавину.

 — Ні, не бачу.

 — А він є! Зараз я йому дещо скажу і ні один з них вже не посміє напасти на тебе.