Розділ 5 Велесова ніч

Все на світі, як вода,

Світло, радість і біда.                      

Все тече і все біжить в нікуди.

Все на світі, як пісок,                           

Залиши на ньому крок,                      

Змиє все вода, було й так буде…

 (з пісні І. Білик

«А я пливу  у човні»)

— У слов’ян ніч з 31 жовтня на 1 листопада називається Велесовою, — повчає онука Колю бабця Віра. — Це ніч, коли Білобог остаточно передає Коло Року Чорнобогу, а ворота Наві до перших півнів широко розкриті для Наві, а наступний день ще називається Мариним...

 — Зачекай, будь ласка, бабуню, — перебиває Колько. — А хто вони? Ну, усі, кого ти щойно назвала? Я нічого про них не знаю.

 — Невже? — посміхається  бабуся Віра. — Здається, хтось погано слухав мене минулого року.

 — Так, мені соромно, правда. — запевняє Колько. - Просто я тоді весь час думав про подарунок, який для мене підготував дідусь. Одним словом, вибач, бабуню, але обіцяю, що відтепер буду дуже уважним.

 — Маю надію, що так і буде, — поблажливо відказує  бабця Віра.

— Продовжимо? Отже, у слов’янській міфології Велес — бог торгівлі, музики та мистецтва.

 — І підземного світу? — радісно вставляє Колько.

 — А, значить, не все пояснення пропустив. Молодець! Тоді, може, пригадаєш, у якій подобі зображують Велеса? Ні? Подивись у вікно. Кого бачиш?

 — Ну, нашого бичка, Батончика. І до чого тут це?

 — Велес –  покровитель худоби, тому його також зображують з головою бика.

 — Фу! — кривиться Колько.

 — А ти не фукай, онучку! Це ж міфологія, там усе можливо. Слухай далі. Чорнобог знаходиться у  шлюбі з богинею смерті Марою. Він керує темрявою і холодом Зими. Можливо тому Чорнобогові приписують здатність напускати марення і сон.

 — Як дивно! Це тому ваш сусід Мирон замерз під час заметілі у сніговому заметі? Пам’ятаєш, ти мені розповідала?

 — Так, онучку, пам’ятаю. Можливо, Чорнобог покарав того чоловіка за те, що полюбляв горілочку? Зима такого не прощає. Але не нам судити про це. Тепер на черзі Білобог. Він – повна протилежність Чорнобога. Це бог примирення, згоди, дружби, щирості, добра і удачі. Зовні він виглядає як мудрий сивобородий старець із палицею в руках. Його цифра –  шість. До речі, Миколко, твоя улюблена. І то  –  не дивно. Скоро ти сам  дізнаєшся.

 — Не думаю, що це якось пов’язано, — заперечує Колько, — простий збіг, не більше.

 — Нехай так. Пам’ятаєш, у слов’ян світ складаєтся із трьох рівновеликих світів, а називаються вони...

 — Явь і Навь?

 — Молодець!  А ще –  Правь. А тепер по порядку.

 Бабуся Віра пошурувала коцюбою  у піддувайлі і на мить замислилася, спостерігаючи, як із нього  вилітають червонясті жаринки і осідають на металевій пластині, прибитій  на дерев’яну підлогу.    

 — Бабуню, розкажи про Явь.

 — Слухай уважно, щоб потім не переплутати. Явь — це дійсність.

 — Тобто те, чим людина живе у цьому світі? — з розумним виглядом починає  розмірковувати Колько.

 — Саме так. Це світ живих, в якому керує Білобог.

 — Значить, Навь –  це світ мертвих  і там владарює Чорнобог? — починає розуміти Миколка.

 — Точно. У світі Наві майбутнє переплітається з минулим, маною. Запам’ятай, у ньому нічого неможливо передбачити. Усе залежить від дій у Яві.

 — Як усе складно! — вигукує Колько. — А що ж таке Правь? Від слова "правильний"?

 — Майже. Завдання Праві урівноважувати Явь і Навь. То – світ істини. Розумієш,  людська Душа приходить зі світу Праві і повинна згодом повернутися назад, але уже очищеною.

 — Очищеною від чого? Не розумію.

 — Онучку, тобі ще поки важко це зрозуміти. Просто знай це. Тобі, напевно, буде цікаво дізнатися, що світ Наві і Яві ніколи не змішується, бо їх розділяє річка Смородина.

 — Обожнююю смородину! — облизується  Колько.  — Особливо червону. Звариш мені з неї компот?

 — Трохи пізніше. Але насправді назва тієї річки не має нічого спільного з ягодами.

 — А з чим тоді? — Колько скільки не морщить  лоба, але так і не може  знайти відповідь.

 — Все доволі просто. Її назва походить від слова "сморід".

 — Фу! — знову кривиться  Колько. Йому навіть компоту перехотілося.

 — Що, з печі димом тягне? — бабуся Віра по своєму розуміє  реакцію онука. — Зараз заслінку сильніше відкрию.

 — Та ні, не хвилюйся. Розповідай далі, будь ласка. Цікаво, аж страх бере! — розчервонівся біля гарячої грубки Колько.

 — Отже, річка Смородина. Її води — то шалений вогонь, перейти який можливо лише по Веселковому містку і то, зробити це може тільки бестілесна сутність.

 — А я думав, переходять по Калиновому мосту. Пам’ятаєш, як у казці про Змія з трьома головами.

 — По суті, це одне і те ж. Затям головне, онучку:  Велесова ніч –  ніч великої сили, коли кордони між світами тоншають, тож душі наших предків і прийдешні покоління стають єдиним цілим.    

 — Так це ж звичайнісінький Хелоуін! — вигукує Колько.  — Знаєш, бабусю, у нашій школі неодноразово проводилось таке свято. Усі переодягалися у всіляку нечисть, ніби-то щоб відлякати злу силу…

 — Так то ж на європейський манер, а у нас в Україні є своє свято, із своїми автентичними традиціями.

— Тобто? — не відстає Миколка.

—  Розумієш, онучку,  перед тим, як темрява поглинає світ, запалюється вогнище, через яке всі охочі очиститися і звільнитися від темних сил повинні сміливо перестрибнути.

— Бабусенько, я теж хочу стрибнути, — з блиском в очах прохає Коля.

— Тобі ще рано, онучку. Поки що! — промовляє бабця Віра з наголосом на останніх словах. — Але прийде час і тоді…

— Чому ні? — стріпує неслухняним чубчиком Миколка і береться сам поворушити жар, але бабця відбирає коцюбу:

 — Тому що!  То –  випробування, ба, навіть, посвячення. Таким чином людина спускається у підземелля своєї свідомості.

— Для чого?

— Щоб здобути Силу, — стиха закінчує повчання бабуся Віра, повільно ворушачи жарини в печі, — Але станеться це тільки за умови, якщо людина подолає усі свої страхи.