***

А небо в твоих изумлённых глазах

Цвета, точно такого же что

И

Зелёные стёкла.

Владимир Котляров

“Зеленые стекла”

2007

- Домовляємось відразу. Це просто прогулянка. Не побачення. Ми гуляємо, як друзі, старим містом, можливо, трохи романтичний фінал. Нічого більше. Наодинці можна буде повторити обійми, далі гола імпровізація. Ніяких сопель та ванілі наступного ранку. Все залишиться так, як було до. Можливо, це відбудеться ще раз чи двічі. Можливо, ні. Суть - просто гарно провести час і отримати позитивні емоції.

- Добре.

- Є тільки один вечір.

- Домовились...

***

Повз нас проходять старі та нові, брудні та ще брудніші автівки, обдаючи курявою, газами та іншими неприємними речами та явищами.

Ми стоїмо обабіч дороги з витягнутою рукою, піднятим вгору вказівним пальцем і табличкою "ЛУЦЬК". Кажуть, цей шмат траси ідеально підходить для автостопу. Щоправда, про істинність даного твердження я би посперечався, оскільки поки що ніхто не спинився.

Періодично повз проїжджають водії, які розводять руки вбік, типу "сорі, чуваки. нікак. іншим разом, ок?", час від часу машини йдуть просто набиті по самі яйця і ми би туди не влізли при всьому бажанні..

Кілька хвилин і біля нас спиняється невеликий фургон.

- До Ковеля можемо підкинути, - повідомляє водій.

- Окей, - киваємо у відповідь і залазимо усередину.

Там сидить ще троє осіб - один хлопець і дві представниці протилежної статі. Вони зацінюють мою футболку (з попсовою етикеткою "Джек Деніелс") і ми всідаємось на вільні два місця навпроти. Фургон летить кудись далі по трасі.

- Стаканчики в нас є? - питаєш за кілька хвилин ти.

- Та хз. А нащо?

- Ну, знаєш, в нас все бухло в сумці.

Згадую, що у тебе в рюкзаку коньяк, півлітра самогону та одна пляшка червоного вина.

- А не укачає? - запитую я.

- З одинадцяти на катері катаюсь, - усміхаєшся у відповідь.

- Тоді окей.

- А тебе?

- Та хз. Пробуємо.

Дістаєш пляшку червоного.

- Штопор в мене в рюкзаку у зовнішній кишені, - кажу, вказуючи пальцем.

- Та нащо? В мене помада є.

- Хардкорно, - усміхаюсь я, а ти таки береш помаду і через кілька секунд переможно робиш перший ковток вина.

Усміхаюсь у відповідь і слідую прикладу.

Це охуєнно. Авто летить по трасі, ми сидимо в самісінькому кінці навпроти незнайомих людей, тримаємо біля себе рюкзаки і п'ємо вино. Вмикаєш Карпу. Повний фарш. Романтика в чистому вигляді.

- Ви родичі? - запитує одна із попутниць (хоча по факту, це ми їхні попутники).

Сміємося у відповідь і перезираємося.

- Схожі просто, - пояснює вона.

- Ну, я ще не вирішила хто він мені - брат, чи муж, - усміхаєшся ти, звівши праву брову.

Я іржу у відповідь і роблю ще один ковток вина.

***

Ніч, майже порожня площа біля пам’ятника Грушевському. Вісім чоловік зайняли одну лавочку. Десь неподалік якийсь гоповатий персонаж допиває своє пиво. Ми пляшку коньяку давно вже прикінчили - хто просто так, хто розведений колою. Тепер лише травимо байки, іржемо час від часу, танцюємо і просто намагаємось отримувати задоволення від цієї літньої ночі.

Я тримаю тебе то за талію, то за кінчики пальців, то за плечі і ми пританцьовуємо в такт пісням з телефону. Грає то Бумбокс, то Карпа, то Скрябін (під який ти виходила заміж), то ще якісь виконавці та гурти, чиїх назв я і не згадаю, і не пам’ятаю.

Трошки накапує дощик. Я стою в дірявих кедах, джинсах-вузькачах та футболці з мультяшками. Ти в міні-шортах, старих білих кедах та сорочці в клітинку. Я кайфую, просто ось так синхронно погойдуючись із тобою в ритм композиціям з телефону.

Ти палиш цигарку, час від часу ненавмисне пускаючи дим у мій бік. Але це не харить абсолютно. Я ловлю кайф. І доволі успішно.

***

Уся кімната закутана в покривала темряви. Під нами старе і незручне ліжко, над нами тепла ковдра. Одна на двох. Ми лежимо, обійнявшись і просто прислуховуємося до дихання одне одного.

На вулиці кінець серпня, передостанні вихідні. За півтора тижня тобі виходити на роботу на справжнісіньку каторгу, а мені за два дні в місце, де працювати навіть приємно. Зрештою, твого хліба я теж в свій час відвідав і тому розумію, як ніхто.

Відчуваю на своїй щоці твої теплі пальці. Вони легенько пестять мою щоку. Ковзаю своїми по них же, торкаюся вуха, сережок, спускаюся пальцями до шиї, злегка пробігаю нею, наближаю свої губи до твоїх і ми на солодку мить поєднуємось у поцілунку.

- Незручно? - кажеш за кілька митей. - Давай поміняємо позицію. Ляж згори.

- Не надто важкий буду?

- Я від грудей тисну 50, так що не бійся.

- Та ну нафіг.

- Ти що не віриш?

- Та вірю.

Думаю, ти таки змогла б 50 кг тиснути від грудей. Я лягаю згори. Так відчувати  твоє тіло ще приємніше. Ми продовжуємо наші язикові баталії, цілуємось, гладимо одне одного по шиї, вухах. Коротше кажучи, насолоджуємся одне одним.

- Знаєш, - кажеш ти. - Я б тобі зараз навіть дала, але, чувак, я надто п’яна.

Я лише усміхаюсь у відповідь і знову торкаюся твоїх губ своїми. Ти навіть за. Ми обіймаємось, цілуємось, торкаємося одне одного кінчиками пальців та язика.

Відчувається легкий присмак зубної пасти, алкоголю і цигарок. Це додає своєрідної пікантності. Ось він - смак молодості. Молодості та панк-року.