Розділ 2

Уривок із листа 2019

   Так-от, сину, я пишу тобі з останніх днів мого життя, бо з пекла уже не вийде написати. Я знаю, що йду туди. Я можу звинувачувати у цьому її, ту незнайомку, відьму, що зустрів у 53-му. Обставини чи долю, можу брехню. Бо брехня, то є корінь усього зла. Все недобре починається з брехні! Але не стану. Я ж бо не сприймав усе це серйозно, чорну магію і все таке. Думав, це дитячі ігри, дівоче ворожбицтво на Івана Купала,  та й не більше того. Сміявся з демонів, і з Бога сміявся. Але, насправді, тоді було смішно лише демону, який вселився в моє тіло.

   Розповідь Павла( зворотня сторона листа)

1955 рік 

   Як я довідався, Елізабет працювала в одній із провідних фармацевтичних компаній СРСР. І була там не останньою людиною.Тоді ми практично не займалися розробкою оригінальних лікарських препаратів, але пропагували оригінальні препарати інших країн. 

    А чому ми? Бо, як це б не видалося б дивним, у нас із нею зав'язалися стосунки. Усе розвинулося дуже швидко і стрімко. Я втріскався у неї по самі вуха і не міг зрозуміти, навіщо їй такий смердючий пес, як я. Тепер я не знаю, була це любов чи шалена пристрасть з її сторони, проте, вона зробила перший крок сама. Тоді я ще не знав, скільки темних сторін є у такого, ззовні світлого ангела. Вона взяла мене під своє крило і ми стали працювати разом.

    Я бачив, як вона постійно кудись пропадає по ночах. Лютував,бо думав, що зраджує, адже із собою вона мене ніколи не брала. І в той вечір вона знову зібралася йти, а я намагався її зупинити.

- Ти нікуди не підеш, Елізабет!- розлючено, але доволі стримано сказав я.

- І чому це? - запитала вона, спокійно фарбуючи губи червоною помадою.

- Тому що, надворі ніч, а ти, молода жінка, йдеш невідомо куди без свого чоловіка, - намагався донести їй я.

- Ну так і що? - запитала і озирнулася, свердлячи мене поглядом. В ньому читалося щось незрозуміле для мене. Що це: гнів, роздратування, власність? Не можу зрозуміти.

-   А знаєш, ходімо зі мною, -    несподівано промовила,- у нас з тобою незабаром буде дуже багато роботи. Ти сьогодні довідаєшся правду. І, якщо захочеш, розділиш зі мною мою участь.

   Я хутко одягався, намагаючись бути готовим до того, як Елізабет зробить фінальний акорд у своїх приготуваннях, приправивши себе запахом ванілі та кориці.

   Темні вулиці, вулички, зрештою ми добралися до центральної будівлі у місті. Але ми зайшли не через парадний вхід, а під будівлю. Ніколи не забуду тієї атмосфери. Важке повітря, переповнене димом і ще чимось. Люди у чорному із прикритим обличчям, незрозумілі мені символи. Вона пояснила, що належить до темного ордену, вони служать сатані і тут звершують свої ритуали. Я не бачив тих, хто там ще був, це для мене і досі загадка. Там не було стосів книг із магією, це мене здивувало, а лише Біблія. Так-от, які вони, зовні, як ангели світла, борці за справедливість, а насправді слуги темряви, одержимі злом. Тоді я приєднався до них, став таким же, не через те, що хотів, а заради неї. Я все робив заради неї.

###