Дівчина з татуюванням

Дивна штука - кошмари наяву... Алекс уже звик до безсоння. Але щоб лежачи на дивані з напівприкритими очима, ловити жахи? Він відверто не розумів, що відбувається. Ловець на його прямі запитання відмовчувався кілька діб. А потім видав коротке «ти нарвався не на того». Пояснень не було, але стало трохи ясніше. Той пророк виявився не зовсім простим сектантом...

----

- Знаєш, що спільного між тобою і прахом в урні?

- Треба розвіятися? - усміхнувся Алекс.

Ловець лише кивнув і закурив. До слова - вперше за час знайомства.

Щось ішло не за планом. Напруга зависла в повітрі, але ніхто не збирався давати меченому всі відповіді на блюдечку. Однак порадою він скористався і до вечора вибрався в клуб. Усе за стандартом - кілька діджей-сетів, дівчатка, що шастають між людей, штовхаючи їм "кислоту", різні дивні персонажі. Серед усієї цієї компанії фріків примітилася йому одна дівчина. Така типова неформалка з середини нульових. На вигляд років двадцять із невеликим. Шкіряна куртка, татуювання, багато пірсингу, фіолетове волосся і жовті лінзи. Вона потягувала через трубочку щось таке ж кольорове, і клацала в телефоні.

Алекс узяв собі на барі банальний джин-тонік, підсів поруч і мигцем зазирнув в екран. Дівчина швидко подивилася на нього, і знову уткнулася в смартфон. Вона читала електронну книжку якоїсь зарубіжної поезії. В оригіналі.

- Слухай, ти...

- Не схожа на інших, - завершила вона фразу. - ви всі передбачувані, як вибори. Завжди одне й те саме.

Алекс кивнув:

- Не знаю... Просто ти реально тут вибиваєшся з натовпу.

Він встиг помітити, що дівчина злегка гаркавить. Точніше, вимовляє «р», як французи. Не місцева?

- Ага... А ще я іноді бачу мертвих.

- Не повіриш, я теж... - відповів Алекс, думаючи, наскільки дивною вийшла розмова.

- Здається, тут збираються всі найдивніші люди міста. За нас! - вона підняла склянку.

На мить рукав трохи задерся, і серед численних тату хлопець помітив мітку. Трохи не таку, як у нього, але все одно впізнавану.

Довелося зробити вигляд, що він відволікся на щось... Цікаво, який Шлях знайшов цю малу?

У кишені завібрував мобільний, і Алекс глянув на екран.

- Слухай... мені тут раптово справ підкинули. Добре тобі відпочити, все таке... Може, якось іще вип'ємо?

- І тобі все таке... - відповіла вона, ігноруючи питання.

 ---

- Я бачив сьогодні малу в клубі. У неї теж мітка. Тільки трохи інша. Деталі не розгледів...

- Цікаво... Не так часто мічені взагалі перетинаються. А ти вже встиг одразу двох зустріти, і одного захуярити цвяхами до стіни... Щодо дівки... Варто дізнатися, хто вона. Тільки язик тримай за зубами. Свою мітку не показуй. На щастя, навряд чи вона тебе якось відчує. Ніякої містичної енергії ти не випромінюєш.

- Уже простіше... Слухай. Тупе запитання: а є мисливці на таких, як я?

- Є дві новини. Хороша і погана, - відповів ловець.

- Почнемо з поганої...

- Є. На твій жаль. А хороша - дівчат у мисливці не беруть. Такі правила. Тож її відразу викреслюємо.

- Бляха... як же все складно. Може краще просто в армію піти або в найманці податися.

- Війна - херня повна.

- Чому?

- Тому, що ми з тобою, пацан, живемо довше, ніж сенс воєн. І вони для нас завжди не за щось важливе, а за священне і вічне Ніхуя.

- Не зрозумів...

- Ти можеш штурмувати Константинополь, палити Рим, пиздити османів, різати гугенотів або хотіти шматочок Польщі. А потім минає час, і ні твоєї країни, ні твоєї ідеї немає. Держави, що ненавиділи одна одну, вже члени союзів з альянсами, а то й зовсім зникають. Як і релігійні срачі.

- Ок, зроз... 

---

Алекс зловив себе на думці, що дедалі частіше згадує про ту дівчину. Не те, щоб прямо якась симпатія... Радше - цікавість. Хто ж вона така, і чому бачить мерців? Він кілька разів заглядав у той клуб, але щоразу її не знаходив. У підсумку вирішив просто запитати бармена.

- Слухай, я тут кілька днів тому дівчину бачив. Така молода, прикольна і з жовтими лінзами...

- Це не лінзи, - пролунало за спиною, і хлопець обернувся.

- Хм... стає все цікавіше. Так, кажеш, жмурів бачиш? - усміхнувся хлопець.

Бармен мовчки налив обом.