Вибір

Мужик увімкнув світло в тісній комірчині.

- Той чоловік, що біг за тобою, був, як і я, ловцем.

- І що він від мене хотів?

- Помітити. Кожен ловець шукає таких, як ти - тих, хто не спить. Ви, ніби як, напівфабрикати. З вас потрібно вирощувати тих, хто йтиме особливим Шляхом.

Останнє слово чоловік вимовив максимально таємничим тоном. Хлопець подумки посміхнувся пафосу. Кіно, бляха, триває...

- І які ж шляхи бувають? - уточнив Алекс.

- Різні. Пророки, тирани, провидці, вбивці, лікарі, полководці. Багато всього. Тебе хтось ловить, і направляє на Шлях. Ось твій, - срібний ніж ліг у долоню міченого, як влитий.

Тієї ж миті в голові пронеслися картини минулого. Від Каїна і до Джека-різника. Сотні або навіть тисячі різних людей, які отримали одну мітку.

Новоявлений «обраний» завив від жаху. Не так він уявляв майбутнє. Ловець просто сидів навпроти і чекав, коли його новий учень заспокоїться.

- Ну, що, попустило?

- Твою ж... Значить, у мене немає вибору?

- Так. Ти або йдеш шляхом убивці...

- Або зі мною станеться щось дуже херове? - сумно посміхнувся Алекс.

Ловець кивнув:

- Не зовсім, але... шляху назад у тебе немає. Та й узагалі, зрозумій, що з тобою сталося. Адже це не секта, не таємний орден, де тобі вішають локшину на вуха, а на ділі не дають ніхера. У тебе є покликання, твій істинний шлях. Мало, кому щастить його знайти. 

Хлопець підкинув ніж у руці. Ситуація досить специфічна. До такого його життя не готувало. І тут у голову прийшла одна ідея.

- Хм... А байдуже, кого, де і як убивати?

На спокійному обличчі Ловця з'явилася крива посмішка.

- Хочеш бути хорошим хлопцем, який убиває поганих? Загалом, немає жорсткого обмеження. Але ти маєш бути винятковим. Щоб тебе запам'ятали. Розумієш, про що я, хлопче?

Алекс відмахнувся:

- Особливий... унікальний убивця.

- Саме так. І що кращий ти у своїй діяльності, то більше бонусів. А ще... це подовжує так би мовити... підписку на життя.

- Це я типу як вампір?

- Типу того. Тільки тобі на пляж удень можна припертися без наслідків. Прикінчити тебе буде проблематично. Головне, щоб тебе не спіймали. Інакше...

- Підписка закінчиться?

- Ага.


Не репер


Біля входу в клуб тусили татуйовані мужики з кобурами, легко помітними під короткими куртками. Вигляд у охорони був такий, що лише дебіл полізе. Такі легко ноги тобі переламають, не спітнівши.

Однак саме тут мешкав перший товариш зі списку, який Алекс про себе охрестив «зошитом смерті». Ігор Євгенович Кузнецький. Рідкісний покидьок, що кришує наркопритон, бордель із не завжди повнолітніми путанами і має на совісті не один десяток невинних душ. Одна біда, в кишені у цієї сволоти корочка, що захищає майже від будь-яких неприємностей. Крім таких ось, специфічних.

Автівка жертви стояла за десять метрів від входу. Поруч з машиною курив "Собраніє" особистий водій, він же, за сумісництвом, охоронець.

Приблизно півгодини очікування, і ось він, власною персоною. Ігор вивалився з клубу в компанії такої ж бухої в мотлох дівиці не дуже пристойної поведінки. Хвацько поцілував ту взасос, ляснув по накачаній дупі, і звернувся до водія:

- Заводь, Кирюхо. Щас до мене поїдемо.

Кирюха коротко кивнув, кинув бичок на брудний асфальт, розчавив носком лакованого черевика і смачно сплюнув. Поки він сідав за кермо, з-за рогу будівлі вийшов хтось у лижній масці і з розмаху врізав Ігореві Євгеновичу точнісінько в скроню чимось важким і металевим. Водій і охорона клубу встигли лише моргнути... Нападник буквально розчинився. У повітрі повис дивний «металевий» запах, а під важким тілом Кузнецького розтікалася темно-червона калюжка. 

Кілька озброєних і добре підготованих мужиків відчули себе вельми нерозумно і безпорадно...

Алекс виринув із підворіття, озирнувся, що за ним ніхто не біжить, і зібрався вже знімати маску. На нього дивилася переляканими очима дівчинка років вісімнадцяти у футболці In Extremo.

- І, звісно ж, свідок - дівка...

Дівчинка явно зрозуміла, у чому справа. Вона дивилася на здоровенну залізну палицю з кулею на ланцюгу, онімівши від жаху і закрившись руками. Немов це якось би захистило її.

Хлопець мотнув головою:

- Не сси. Обличчя мого ти не бачила. Просто піздуй, куди йшла, ок?

Мала кивнула і швидко ретирувалася кудись у бік будинків.

---- 

Слідство вели

- А ще в нього був моргенштерн... Справжній. - Оленка поплескала красивими довгими віями, чекаючи реакції слідчого.

- Ем... - тільки й вимовив той.

Після чого дівчина здогадалася, у чому річ, і уточнила:

- Не той, що репер, а той, що зброя. Здоровенний!

Останнє слово вона вимовила майже, як мужик у старому мемі про язя. Тільки своїм тонким голоском, що надавало звучанню ще більшої комічності.

Слідчий Терентьєв усяке бачив і чув. Тим паче, що не перший рік працював у відділі. Тому розповідь про мужика, який ходить містом із середньовічною холодною зброєю, його значно менше вражала, ніж якби напарником злочинця виявився дивакуватий говнорепер.

Чому громадянка Сухова О. І. розбиралася в цих залізяках, він уже зрозумів. Олена Ігорівна навчалася на істфаці, тусувалася з рольовиками і з клубом історичної реконструкції, про що встигла розповісти в процесі дачі показань.

Інше питання - що це за крендель блукає культурною столицею з не найзручнішою зброєю? Звичайно, вбити умовного мирного пітерця можна і радянською м'ясорубкою... Терентьєв якраз згадав нещодавній випадок. Мужика зрештою знайшли. Звичайний шизофренік із загостренням. Так удома й сидів із тією самою м'ясорубкою. Сидів і тупив у стінку. Однак тут щось менш стандартне.

Слідчий задумався. Хто ти, воїне?