Запальничка

Кажуть, що в кожній людині є іскра. Вона один раз може розпалити великий вогонь, який або зігріє тисячі сердець, або спалить черговий Рим. Якщо ти використав цю іскру, витратив на щось даремно, то все життя шукатимеш заміну. Таку собі запальничку, щоб ще хоч разок спробувати.

Часом, пошук затягується на роки. Хтось помилково думає, що знайшов... тільки замість іскри отримує великий пшик.

Алекс свою іскру витратив давно, і кілька років поспіль намагався зрозуміти, що ж із ним не так. Закінчилося все затяжною депресією, безсонням, втратою роботи і розставанням з коханою дівчиною. Стандартний набір сучасного невдахи? Тільки от сам він так не вважав.

Хлопець вірив, що свій другий шанс потрібно добути. Силою, хитрістю чи чимось іще. Тому, що просто так на блюдечку з облямівкою його не принесуть. Логічний хід думок, але скільки б він не шукав, не старався, нічого не виходило.

Відчуття чогось, що вислизає, поступово руйнувало зсередини, відволікаючи від головного - необхідності витягувати себе з дупи.

Мітка

Є місця, в яких шанс отримати по голові вищий за середній. Іноді так виглядає приблизно все місто. Такі називають «депресивними регіонами» або ще якимось терміном, що пояснює, якого хріна агресивні відморозки нападають на перехожих, відбираючи останні копійки.

Тільки ось Алекс жив у максимально тихому районі, де навіть місцева алкашня поводилася відносно пристойно. Тому вечорами звик гуляти, не чекаючи неприємностей.

Не звик він озиратися, почувши за спиною кроки незнайомця...

А якщо ти до чогось не готовий, це «щось» неодмінно з тобою трапиться, щоб підкинути унікальний і нахер тобі не потрібний досвід.

Чорна тінь промайнула десь на тлі, але хлопець встиг помітити цей раптовий ривок. Він різко обернувся, намагаючись зрозуміти, хто за ним іде, і якого хріна йому потрібно.

- Гей, ніндзя довбаний. Що за приколи? Це тепер гопстоп так виглядає, - вигукнув він у напрямку передбачуваного зникнення незнайомця.

- Я не заподію тобі шкоди, - долинуло з абсолютно іншого місця.

Що за спецефекти... Алекс повернувся. Чоловік у чорному пошарпаному плащі стояв точно по центру проходу. Тупо,  як в кино... Херовому та банальному... Але що поробиш? Життя завжи трешовіше за сінематограф.

Уперед бігти - упрешся в огорожу. Праворуч - дитячий майданчик і під'їзди. І, як на зло, нікого на вулиці. Можна, звісно, покричати, раптом незнайомець злякається. Але хлопець просто рвонув ліворуч - у бік гаражів.

Загадковий «ніндзя» кинувся слідом за втікачем, і майже наздогнав. Алекс упав на землю й поранив руку об якусь залізяку, що валялася на асфальті. У той самий момент хтось ще з'явився буквально з нізвідки.

Та що за день такий? Алекс подумав, що його банально оточили, але другий мужик кинувся на першого. Зав'язалася бійка, і новий «боєць» переміг. Перший, обтрушуючись, сплюнув на землю, і прошипів:

- Цього разу твоя взяла... Забирай, сука...

- Що за херня? - звернувся хлопець до неочікуваного рятівника, і глянув на поранену руку.

Чоловік підійшов ближче і допоміг встати.

- Дивовижне поруч, друже. Дай гляну, що там із тобою.

Алекс показав рану, що кровоточить. Незнайомець оглянув її, дістав щось із напоясної сумки і приклав до хворого місця. Сильно запекло, і хлопець скривився від болю. Він з подивом спостерігав, як ранка затягується, сліди крові немов розчиняються, а на їхньому місці утворюється хитромудрий малюнок. Ніби татуювання або... клеймо?

- Що це?!!!

- Мітка твого шляху, малий...