Тінь над Лост Стріт

Перший день навчання майже завершився, коли на останній перерві двері класу раптово відчинилися. В клас зайшов директор школи містер Грей і разом із ним шериф Лостін, батько Стівіна. Всі учні одразу притихли, відчувши, що новини, які вони зараз почують, будуть далеко не звичайними. Містер Грей, завжди стриманий і виважений, виглядав занадто серйозним, його брови були стягнуті, а голос звучав глухо.

— Увага, діти, — почав він, оглядаючи клас. — Я маю повідомити вам важливу новину. У зв'язку з недавніми подіями, в місті Лост Стріт введено комендантську годину. Відтепер ніхто не повинен перебувати на вулиці після 8 вечора.

З класу прокотився гул, схожий на легкий вітер, що супроводжував перешіптування між учнями. Лілі злегка насупилася, Чак і Роуз переглянулись, а Ванеса стиснула губи, намагаючись приховати свій неспокій. Стівін, не піднімаючи погляду, сидів на задній парті, граючись із ручкою.

Шериф Лостін, важкий і владний чоловік з каштановим волоссям, продовжив, дивлячись на обличчя молодих людей, серед яких був і його власний син:

— Сьогодні вранці, туристи, що йшли через ліс, знайшли два тіла. Це були ваші однокласники — Шеріл Бостмор і Кендіс Вістер.

Тиша запала настільки глибока, що чути було тільки дощ, який монотонно барабанив по вікнах. Усі, хто сидів у класі, не могли повірити своїм вухам. Шеріл і Кендіс були одними з них, вони були частиною цього міста, частиною їхнього життя. І тепер їх немає.

— Шеріл була в одному класі з Лілі, Чаком і Ванессою, — продовжив шериф, повільно переводячи погляд на учнів. — А Кендіс — з Роуз та Стівіном. Зрозумійте, це не просто нещасний випадок. Місто вже давно переживає проблеми, але таке сталося вперше за довгий час. Ми не можемо залишити це без уваги.

Учні почали перешіптуватися, у когось в очах читався страх, у когось — тривога. Для більшості це не було першою новиною про злочини у Лост Стріт, але перше вбивство на самому початку навчального року принесло із собою нову хвилю занепокоєння.

Чак відчув, як серце стислося. Шеріл була їхньою однокласницею, а він ще кілька днів тому бачив її на останньому шкільному заході перед початком року. Тепер вона була мертвою.

Лілі не знала, що відчувати. Вона завжди тримала себе в руках, але цього разу її спокій похитнувся. Думка про те, що вона нещодавно говорила з Шеріл, а тепер та мертва, здавалася нереальною.

Ванеса ж відверто злякалася, хоча намагалася цього не показати. Шеріл завжди була їй байдужою, але те, що сталося, змушувало сумніватися в безпеці навіть такої дівчини, як вона, котра завжди відчувала себе на вершині шкільної ієрархії.

Роуз сиділа, роздивляючись свої руки. Кендіс була її подругою, вони часто проводили час разом. Її смерть збила Роуз із ніг. Усе здавалось якимось нереальним. Вона намагалася знайти у цьому якусь логіку, але нічого не виходило.

А Стівін, не піднімаючи погляду, стискав кулаки під столом. Його бунтарська натура змушувала його ігнорувати багато речей, але вбивство Кендіс було надто близьким і особистим. У нього з нею були певні стосунки, але тепер усе змінилося.

— Ви повинні бути обережними, — наголосив шериф Лостін, роздивляючись кожного з учнів. — Це стосується всіх. Не виходьте на вулицю після комендантської години. Зараз важливіше, ніж будь-коли, дотримуватися правил.

Після того, як директор і шериф вийшли з класу, серед учнів піднялася хвиля розмов і тривоги. Усі шукали пояснень, кожен намагався зрозуміти, що відбувається. Але відповіді не було. Лост Стріт, здавалося, знову ховав свої секрети.

Після новини про вбивства в класі панував пригнічений настрій. Учні збирали свої речі, перешіптуючись, обговорюючи новину, яка здавалася чимось жахливим, але неминучим у Лост Стріт. Випускники, які й так були знайомі з темною стороною міста, тепер відчували, що ця небезпека стала ближчою, відчутнішою. Рішення об'єднати обидва випускні класи в один через ремонт школи додавало більше незручностей. Всі знали одне одного, але тепер це здавалося важчим, коли мертвими виявилися їхні однокласники.

— Це жахливо, — прошепотіла Роуз, переглядаючись із Лілі. Її зелені очі блищали від прихованих сліз. — Я все ще не можу в це повірити.

Лілі задумливо зібрала книги до своєї сумки, намагаючись впоратися з думками. Вона не знала, що сказати. Смерть була поряд, але вона ніколи не відчувала її так близько. Особливо те, що це сталося з тими, кого вона знала.

Чак теж мовчки збирав свої речі, періодично кидаючи погляд на Лілі. Він нервував. Втрата Шеріл, яка ще недавно була серед них, змусила його відчувати, що безпека — це ілюзія. Але більше за все його бентежило, що Лілі виглядала спокійною, не висловлюючи жодних емоцій. Це було нестерпно.

На іншому кінці класу Стівін Лостін сидів мовчки, втупившись у порожнечу. Його обличчя було непроникним, але Лілі помітила в його очах тривогу. Стівін зазвичай був упевненим, майже зухвалим, але зараз у ньому щось змінилося. Вона не могла ігнорувати цей факт.

Лілі, не вагаючись, вирішила підійти до нього. Вони ніколи не були близькими і рідко спілкувалися, але зараз щось змусило її зробити крок вперед.

— Стівіне, — тихо почала вона, коли підійшла до його парти. Він спочатку не зреагував, продовжуючи дивитися в одну точку, але як тільки почув її голос, різко підвівся, не сказавши ні слова. Його очі на мить зустрілися з її, але в них було щось, чого Лілі не змогла зрозуміти. Стівін лише стиснув губи і, не сказавши ані слова, розвернувся і вийшов з класу.

Лілі залишилася стояти, трохи збентежена його реакцією. Вона не чекала на теплий прийом, але таке різке відштовхування її вразило.

Чак, який помітив цей обмін, стояв неподалік і стежив за ними. Його обличчя потемніло від злості, і він відчув, як усередині нього наростає хвиля гніву. Він ніколи не любив Стівіна і його бунтарську натуру, але те, як той просто знехтував Лілі, підняло цей гнів на новий рівень. Чак стиснув кулак так сильно, що пальці побіліли, і не вагаючись, різко пішов геть з класу.

Лілі помітила це, але не знала, що робити. Атмосфера в класі була напруженою, тривога і страх переповнювали всіх. Лост Стріт приховував свої секрети, і всі розуміли, що це лише початок.