Лоскотун

   У стерильній, бездоганно впорядкованій кімнаті Аарона панував абсолютний пррядок. Кожна річ мала власне координатне місце, як у добре прописаному програмному коді. На краю ліжка двадцятирічний юнак дбайливо протер антисептиком саморобну грановану скриньку зі скла та лакованого дерева. Коли кришка піднялася, спалахнув нічний калейдоскоп: кольорові вітражні скельця заломили світло, зібравши з променів ніжний, сяючий силует посмішки його сестри Елізабет. Залунала тиха механічна мелодія. Повіки Аарона важчали, і він поринув у сон.

   У сні було море. Дев'ятирічна Елізабет бігла узбережжям, сміючись і тікаючи від тринадцятирічного Аарона. Раптом дівчинка перечіпилася об камінь і впала, роздерши долоню. Сльози заблищали на її щоках.

- Тобі боляче, Елізабет? - вимовив хлопчик монотонно. - Тоді Аарон тебе полікує. Сміх тебе вилікує... Він почав пальцями лоскотати її між ребер. Але замість полегшення обличчя дівчинки перекосилося від болю, а лікоть рвучко втаранився йому в живіт: «Мені боляче! Аароне!»

   Аарон різко розплющив очі. Жодного страху... лише застигла, крижана зосередженість. Звук моря зник.

   Знизу пролунав стукіт і голос сестри: «Аароне, спускайся, чай готовий!» «Коли Лізі стукає, їй треба відчинити», - прошепотів він до себе, зробив звичний укол інсуліну в живіт, притиснув грановану скриньку до грудей і пішов донизу.

   Вітальня була прибрана до свята: яскраві кульки, дощик та напис «З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ЛІЗІ!». Аарон сів за стіл, поставив гарячу чашку з написом «Підтвердьте, що ви ЛЮДИНА» строго під кутом дев'яносто градусів.

   Мати, збираючись у поспіху до лікарні до хворої бабусі, міцно обійняла доньку й тихо нагадала про червону кнопку тривожного щитка на випадок будь-якої загрози. 

- І стеж, щоб ніхто чужий не заходив, - мовила мама. - Ти ж знаєш, як ВІН реагує...

   Коли двері зачинилися, Аарон запалив свічку на шматочку торта. - Це моє місце, і свято у Елізабет, поки горить свічка, - сказав він. Хлопець дістав свій подарунок. Коли Елізабет відкрила вітражну скриньку, її обличчя засяяло від калейдоскопічних зайчиків і тонкого заломлення світла, яке пожвавлювало її власну намальовану посмішку. Але монотонне гудіння холодильника змусило Аарона здригнутися, і він рвучко закрив кришку: «Музика хилить у сон».

   Спокій тривав до 19:05, поки не пролунав ДВЕРНИЙ ДЗВІНОК. На порозі з'явився Ден -  хлопець Елізабет. Погляд Аарона миттєво змінився на погляд хижака. Звук холодильника в його голові перетворився на важкі, надокучливі удари молота.

- Це мій хлопець Ден, - радісно мовила Елізабет. На слово «ЛІЗІ» серце Аарона прискорилося. «Лізі - для домашніх, а не для чужинців», - прошепотів він.

   Ден зверхньо висунув на стіл свою порожню ювелірну коробочку, без церемоній відсунувши витончену вітражну скриньку Аарона, і простягнув Елізабет срібний ланцюжок. Багряне західне сонце розкреслило обличчя Аарона червоними смугами. У його лівому оці раптом лопнула капілярна сітка, заливаючи білок кривавою плямою.

- Для тебе вона Елізабет. Зрозумів? - монотонно вимовив Аарон, підходячи ближче. - Вторгнення стороннього об'єкта в систему призводить до його утилізації.

   Ден лише зневажливо пирхнув: - Яка система, чувак? Ти живеш у будинку дівчини, яка змушена за тобою доглядати! Я її хлопець, а ти - хворобливий тягар! Що ти мені зробиш, пацаня? Залоскочеш до смерті?

   Аарон зробив глибокий вдих. Його пальці блискавично замкнулися на шиї Дена:

 - Сміх - не іграшка. Сміх - це безумовний рефлекс, який можна перетворити на задуху. Коли легені не отримують кисню через судоми діафрагми, об'єкт перестає говорити зайві слів...

   Поки Елізабет шукала під шторою ланцюжок, який Аарон у спалаху люті жбурнув об двері, Аарон затягнув Дена до підвалу, міцно прив'язав мотузкою до стільця і заклеїв рот скотчем.

- Заради Лізі я тебе пожалію, але якщо ще раз з'явишся - я відріжу твої брудні пальці, - випалив Аарон.

   Повернувшись до вітальні, Аарон підійшов до Елізабет ззаду й затулив їй очі долонями.

- Підтвердь, що я людина, - блиснув погляд Аарона на Елізабет.

- Підтверджую... Ти Аарон, - важко мовила дівчина, відчуваючи стрес і дивну слабкість.

  Аарон розвернув її до себе. Побачивши сум у її очах, він вирішив «вилікувати» її, як у дитячому сні. Його пальці впилися в її ребра, починаючи лоскотати. Беззахисний сміх Елізабет миттєво переріс у істеричний регіт і благання.

- Аароне, припини! Мені боляче! Брак повітря! - Елізабет ледве тримається на ногах.

- Сміх вилікує тебе... Він робить тебе живою, - лоскоче Аарон, шепоче їй на вухо.

   Лише коли дівчина, втрачаючи свідомість від задухи, шепотіла: «Збій у системі... Перевірку пройдено... Я людина...», його пальці застигли.

- Перевірку пройдено? - перепитав він із дитячою посмішкою полегшення і відпустив її.

   Аарона пекла зсередини критична гіперглікемія - рівень цукру сягав 21.8 ммоль/л. Прагнучи втамувати спрагу, він схопив склянку із соком, куди Елізабет раніше необачно вилила майже цілу чарку віскі, і залпом випив її до дна. Гримуча суміш високого цукру та алкоголю миттєво затуманила його мозок. Знесилений, з поглядом змученого хижака, Аарон упав головою на тарілку біля столу і поринув у важке, маревне забуття.

   Елізабет, долаючи ватну слабкість і оніміння кінцівок від алкогольно-психосоматичного шоку, сповзла на підлогу. Минаючи сплячого брата в лічених сантиметрах, вона підтягнула стілець до щитка й натиснула ЧЕРВОНУ КНОПКУ. А потім прослизнула в підвал, знайшла іржаву лопату й допомогла Денові перетерти мотузки на зап'ястях.

   Коли на виклик сигналізації прибув сержант поліції й з гуркотом вибив вхідні двері, Аарон прокинувся. У його багряному від лопнутих судин оці відбивалося лише спотворення реальності. Тримаючи в одній руці лялькового клоуна Пеннівайза, а в іншій - гостру закривавлену скалку скла, він зайняв позицію захисту.