.12.

   Не встигаю відповісти на дзвінок, бо у поле мого зору потрапляють дорогі лаковані туфлі, які щойно підійшли впритул. Готуючись до найжахливішого, повільно підіймаю очі та від несподіванки починаю часто кліпати.

   – Здається, ти чекала побачити когось іншого? – Сивочолий чоловік доброзичливо посміхається в очікуванні моєї відповіді.

   – Що ви, містере Гріг (а це був саме він). – Заливаюсь фарбою і жартую. – Просто не очікувала, що на мене одразу почнуть злітатися красені.

   Гучний регіт чоловіка привертає увагу навколишніх.

   – А ти справжній дипломат, люба. Завше знаєш, що сказати, – хоча він і широко посміхається, мені якось ніяково. Відчуваю нутром, що він підійшов не просто так теревені розводити. – Потішила старого. – Він одним духом осушує свій фужер і вже тихіше, з турботою, але із серйозним виглядом цікавиться. – У тебе все добре, Амеліє?

   Відчуваю, що це каверзне питання. Йому відомо набагато більше, ніж здається на перший погляд.

   – Якщо це щодо тижня відпустки, то… я багато працювала і мені необхідно було відновити сили й енергію. – Не хочу брехати, але йому не обов'язково знати, що в мене, які б там не були, стосунки з його сином. – Добре, що наш професіональний колектив гарно працює і без наглядача. – Резюмую зі смутком. – Мені вже набагато краще, дякую за турботу.

   Чоловік злегка нахиляє голову і підводить брови ніби запитуючи: "Ти мене за дурня тримаєш? Розказуй усе що є". Тож похнюпившись зізнаюсь.

   – За останній місяць на мене занадто багато всього навалилося окрім роботи й мені потрібен був час, щоб прийти до тями.

   Чоловік розуміючи киває, але з ще більшою серйозністю додає.

   – А як щодо Швеції?

   Різко підіймаю на нього переляканий погляд, а спиною тим часом розповзається холодок і дрижаки.

   – Зрозумій мене правильно, я поважаю твоє рішення. Багато чого у цій компанії було досягнуто саме завдяки тобі та твоїм лідерським якостям. І тому ще важче було почути це від когось іншого, а не від тебе. – Він говорить щиро, зі скорботою у голосі, ніби й справді не хоче мене відпускати. – Можу я дізнатися причину?

   Згадую про напій у руках і роблю великий ковток з келиха. Зараз мені дуже потрібний допінг.

   – Це місто починає мене душити. Я більше не можу терпіти цей тиск і якщо чесно не хочу. Я ще остаточно не вирішила, але думаю підписати контракт на пів року з новим офісом. Це не буде проблемою?

   – Неприємно, що ти спершу звернулася до них, а не до мене. Але я розумію, про що ти говориш і підтримаю тебе, якщо для тебе це так важливо. – Супиться містер Гріг. – Якщо тобі треба змінити умови – міняй. Радий, що ти все ж таки залишаєшся в нашій "родині" і не змінила нашу компанію.

   – Значить, ти хочеш переїхати? – Застиг на півкроці Марк, наближаючись у наш бік. – Вибачте, не хотів підслуховувати…

   Марк виглядає пригніченим від такої звістки, хоча і намагається триматися бадьорим як завжди.

   – Здається, не для мене одного це новина. Що ж, ем... залишу вас поговорити. – Старий голова поспішно розчиняється у натовпі, залишаючи нас у незручному мовчанні.

   – Гаразд, не буду лізти не у свою справу. Розкажеш, якщо захочеш, але я хотів би з тобою дещо обговорити.

   Здається, все складається як я і планувала. Все одно сьогодні доведеться розставити всі крапки над "і" незалежно від результату, а тут така вдача.

   – Ти не проти продовжити у більш затишному місці? Я знаю, ти небайдужа до відкритого простору… – Марк намагається видавити посмішку, а сам нервуючи постійно прокручує напівпорожній фужер з-під шампанського.

   – Ти мене заінтригував і налякав одночасно, – зізнаюся. – Проте ходімо

   Цю розмову почну не я, і це трохи полегшує сьогоднішній вечір, але мені все ж доведеться її закінчити. Розвертаючись вловлюю на собі сумний погляд Дейвіда. Здається, він усе зрозумів якось по своєму і вже зробив висновки. Чоловік намагається бути сильним і посміхається, але біль та гіркота втрати відкладають відбиток на його виснаженому обличчі.

   Але усе по черзі, тому я продовжую пробиратися через натовп до сходів, якими ми з Марком піднялися на дах, де нікого не було.

   – До речі, завжди хотів спитати чому дах?

   Закриваючи очі, глибоко вдихаю повітря, вітер майорить у золотих кучерях. Відкриваю очі й дивлюся прямо у вічі Марку.

   – Відповідь на це питання очевидна. Ти часом не переводиш тему? – Легка посмішка грає на моїх губах, а він ще більш збентежено починає розглядати зірки.

   – Останнім часом я багато думав. – Драматично вступає він. – Ти мені справді дуже подобаєшся, – підбирає слова, – але я не можу ігнорувати ваш зв'язок з Девідом. – Чоловік знову зупиняється, а я радію. Здається Бог почув мої молитви та цей варіант відвалиться без моєї участі. – Звичайно, з ним усе ясно і я його чудово розумію. Але я бачу, як тобі ніяково… – починає говорити трохи тихіше, – як ти боїшся і не хочеш мене образити або зачепити... звичайно дякую, але…

   – Я не зовсім розумію до чого ти хилиш, – хочу, щоб він ясно і точно прояснив ситуацію, щоб потім не довелося переробляти.

   Голосно видихнувши, він різко повертається до мене. Його очі горять і випромінюють рішучість

   – Я просто хочу сказати, що не маю наміру витрачати даремно час і тікати від очевидних для мене речей. Попри результати я мушу знати, що зробив усе від мене залежне. – Натягає посмішку. – Ти погодишся бути моєю дівчиною?

   Такий несподіваний поворот вводить мене у ступор. Здається, які молитви, така і допомога. Потрібно зібратися з думками. Не так я собі уявляла нашу бесіду, але вирок винесений і треба привести його у виконання. Глибоко вдихаю набираючись мужності.

   – Ми з Девідом познайомилися на кілька днів раніше, не передбачено та не сплановано. Це було яскравою іскрою пристрасті з незнайомцем, якого я більше ніколи не побачу. Але виявилося, що він мій новий бос і це все ускладнило. Ти зовсім інша історія. З тобою все складається природно і поступово. Насправді я дуже ціную нашу дружбу і не хочу зіпсувати її невдалими спробами. – Відвертаючись до міста та обнімаючи себе за плечі вдихаю на повну. – Я остаточно заплуталася. Заплуталася у відчуттях, планах, емоціях, прагненнях. Мені треба перезавантажити свій світ, щоб знайти рівновагу, – повертаюся до Марка і з надією на розуміння заглядаю йому в очі, – віднайти себе.