.10.

   Кліпаю кілька секунд звикаючи до світла і щелепа відпадає до підлоги. В принципі як і у мого опонента… а точніше опонентки.

   – Що ти тут робиш? – Шипить на мене Кейсі.

   – Це я в тебе мушу запитувати. Якого біса тебе посеред ночі носить? Ти на годинник дивилася? Заважаєш спати.

   Жінка в усі очі виділяється поруч мене об'єкт свого обожнювання, а у мене серце завмирає від її вигляду і розуміння до чого йшла справа. Підняті груди, тонка талія, гарні стегна, все це акуратно загорнуто у напівпрозорий червоний мережевий комплект з таким же мініхалатиком. Одним словом жінка-вамп.

   "Добре, що замість нього тут я, – прокидається в мені зловтіха. А ще виникає бажання повидирати все її волосся, щоб більше не вешталася по чужих номерах у такому вигляді. – Ні, ну я визнаю, що маю симпатію до Дейвіда, але чому ревнощі завдають мені такого болю?"

   – Ще може ванну перевіриш? – Не стримую свого роздратування. Широко позіхаю й остаточно прокидаюся. Зла не вистачає на ці їх ігри. Звичайно ситуація мене не компрометує, але як неприємна вся ця плутанина, тим паче, що вона відбирає мій дорогоцінний сон.

   – Де Дейвід? – Здається, вона пропалить в мені дірку, а жаром від її тіла можна обігріти кімнату.

   – Не те щоб я мала перед тобою звітувати… але припустимо, він у моєму номері відповідно. – Яке приємне відчуття, тепер ревнощі гризуть вже її нутрощі, а не мої.

   – Чому ти тут?

   – А що, краще було залишитися поряд з ним?

   Глузливо кидаю у відповідь. Її ж аж починає тіпати, ще трохи й вона накинеться на мене, чого б мені якщо чесно, не хотілося.

   – Кейсі, заспокойся. Ти його десь по дорозі загубила, а я випадково знайшла. У мене не було іншого вибору. Взагалі-то, у нас завтра важлива зустріч, але судячи з усього, працювати сюди приїхала тільки я. І якщо вже на чистоту, мені то не в прикол. Мало того, що віддуватися за всіх мені, то ще й ви усі не даєте мені нормально відпочити. Щойно завтра все закінчиться, я повертаюся додому, а ви робіть тут, що хочете. Не треба мене вплутувати у ваші ігри.

   Геть нерви здають. Їй все одно як горохом об стіну доходить, вона то й справді тут не заради проблем офісу. На рівному місці зірвалася, навіщо? А з іншого боку, кудись воно має виходити. Скільки можна все тримати в собі?

   Кейсі уважно слухає не перебиваючи та стаючи спокійнішою з кожним моїм новим реченням.

   – Це дуже гарна новина, Андерсон. Це убезпечить тебе, краще триматися якомога далі.

   "Ні, ну нема слів. Я їй йду на зустріч, а вона ще й випендрюватися надумала."

   Проте Кейсі вирішила не чекати моєї реакції на її зауваження і швиденько залишила мене одну у кімнаті.

   На годиннику 5 ранку. Вдалині потроху розвиднюється горизонт. Мимоволі думками повертаюсь на пляж.

   "Все одно я вже не можу спати, якщо там зачинено, просто повернуся назад."

   Зістрибуючи з ліжка, впевнено прямую до свого номера. Підходжу до дверей і на удачу перевіряю чи не замкнено, на моє здивування, замок легенько клацнув і відкрився.

   "Ото спритність. Кейсі вже й тут побувала?" – Перша реакція обурення стихає і я тихо заходжу до середини.

   Оглядаюсь навколо, а все лишилося майже таким як я і залишила. Кейсі відсутня, тільки чоловік вже не спить, а спокійно лежить розглядаючи у відкрите вікно небесну заграву.

   – Нарешті, ми зустрінемо світанок разом, – не відриваючи погляду від небосхилу вимовляє Дейвід, легка усмішка осяює його обличчя.

   – А якби це був хтось інший? – Проходжу в середину і присідаю на край ліжка, ніжно розглядаю його змучене, стомлене обличчя.

   – Але чекаю я тільки на тебе, – стиха відповідає він і переводить погляд на мене.

   Наші очі зустрічаються і якесь дивне відчуття наповнює зсередини. Не дивлячись на наші напружені й незрозумілі стосунки, це схоже на єднання заблудлих душ. Тут не має місця пристрасті та емоціям, тільки тихе розуміння, усвідомлення та прийняття. Здається, ніби ми знову опинилися на тому пляжі в Маямі, хоча я толком і не встигла пізнати цього чоловіка, я відчувала що між нами щось є. І цього власне достатньо, щоб тонути у його погляді, проте щось всередині не дає спокою. Незрозумілий черв'ячок сіяв відчуття сумніву, страху нового, бо ці стосунки віддають серйозними наслідками, з якими мені ще не доводилося стикатися.

   "Ми зовсім одне одного не знаємо. А якщо зблизившись і познайомившись з нами справжніми й буденними, ми розчаруємося і магія розсіється? А якщо я не зможу покохати його, так само сильно як він мене, чи буде це справедливо стосовно нього? Мені не хотілося б мучити його ще більше і давати хибні надії та обіцянки."

   – Приляжеш поруч? – Він з надією заглядає у моє непроникне обличчя.

   – Ні, – занадто різко скрикую я і підстрибуючи з ліжка підходжу до прочиненого вікна, сама дивуючись своїй реакції.

   – Що з тобою трапилося? – Ображено промовляє чоловік. У його голосі чується збентеження і сум. Скрипить ліжко, це він підіймається і починає збирати речі.

   – Чому я? Як ти можеш бути певним?

   Якусь хвилину він стоїть непорушно не в змозі зрозуміти, що саме я від нього хочу, але потім він перетворюється на очах. Раніше спокійний і втомлений, він випромінює образу і роздратування. Грудна клітка починає часто здійматися й опускатися від частого дихання, кулаки стискаються з такою силою, що аж кісточки біліють. Внутрішня метаморфоза ледь помітна оку, бо залишаючись спокійним і зібраним він гарчить сталевим голосом.

   – Я точно знаю, чого хочу. Не треба перевалювати на мене свою відповідальність. Тобі самій варто визначитися та ухвалити рішення. – Не вимовивши більше ні слова він швидко покидає кімнату. Я ж ще довго стою біля вікна, розглядаючи світанок і обдумуючи його слова.

   До десятої години збираюся на ділову зустріч для обговорення мінімізації проблем при відкритті нового відділення. Пригнічений стан, погане самопочуття та нерви за ці пару годин вимотали більше, аніж минулий тиждень у цілому. Слова чоловіка, який мені не байдужий, торкнулися набагато глибше, ніж я очікувала.