.8.

   Переді мною стоїть Марк, такий тактовний і ввічливий, на перший погляд, чоловік, наразі безсоромно оглядає мої вигини з бажанням та облизуючи губи заходить до ліфта. Здається ніби він мене всю обмацав, ще й роздяг на додачу.

   – Бачити власника на території своєї власності звична справа, але ж чому тебе занесло саме до Стокгольму?

   Щось мені здається, що це не прости збіг обставин, а реакція Марка тільки підтверджує мої підозри. Такий завжди відкритий, чесний і прямолінійний хлопець, принаймні мені так здавалося, зараз починає м'ятися, збираючись з думками. Уникаючи мого погляду він дивиться на панель управління і натискає позначку фоє.

   – Тут виник внутрішній конфлікт інтересів. Довелося приїхати й втрутитися, щоб це не вийшло за межі прийнятного, – видавлює посмішку він. – А от тебе доля привела прямо до мене. Чи не вважаєш ти це знаком згори? – Лукаво підморгує. Не подобається мені це все.

   – То це через тебе у нас виникли негаразди з новим проєктом?

   – Ні, ні… у цьому я відмовляюся брати участь. – Піднімаючи руки він голосно сміється.

   Ліфт тихо зупиняється. Пропускаючи мене вперед, ми виходимо до вестибюля.

   – Ти прямуєш вечеряти? – Ненав'язливо цікавиться він.

   – Ми всі притомилися з дороги, тому вирішили трохи відпочити.

   – Ми? – Чоловік жартома заглядає за спину з одного й іншого боку.

   – Нас троє у відрядженні. Думаю, вони вже на місці.

   – Сподіваюся, ви не будете проти, якщо я до вас приєднаюся? – Промацує ґрунт мій співбесідник і бачачи мою невпевненість, додає: – Просто не хочеться залишатися наодинці, – робить жалісливий вигляд обличчя.

   – Скоріше всього, проблем не буде. – Все ще вагаюсь, але ж вже погодилася. – Особливо, якщо нас пригостять напоями, – намагаюся не замислюватися над реакцією Дейвіда.

   – Натяк зрозумів, – голосно сміється Марк відкриваючи двері до ресторану. І зайшовши ззаду, кладе свої руки мені на плечі. – Але ж ти розумієш, що така опція можлива тільки для однієї дівчини, – ніжно шепоче на вушко, підштовхуючи мене до залу.

   Якось ніяково, коли він торкається. Ще більше ніяково стає, коли чоловік опускає руку на спину, галантно проводячи мене поміж столиків у віддалений куточок, де вже сиділи мої колеги.

   Дейвід помічає спочатку мене. Потім Марка. Потім його руку на моїй талії. Стискає міцніше щелепи, відводить погляд і ловить офіціанта. Той нахилившись вислухав прохання і швиденько десь подівся.

   – Тут трапився збіг століття, і оскільки ми всі одне одного знаємо я запросила Марка скласти нам компанію. Маю надію ви не відмовите в гостинності? – Розгублено обмальовую події.

   – Вау. То цей той чарівний незнайомець, що надіслав тобі квіти? Приємно познайомитися, я – Кейсі, – сяє, мов зірка на небі, простягаючи чоловіку руку, а мені хочеться задушити її за згадування цих подробиць. При цьому вона переміщається ближче до Дейвіда, тим самим звільняючи місця навпроти для нас. – Звичайно, не проти. Сідайте, – люб'язно коментує своє переміщення. – Чим більше народу, тим цікавіше.

   Марк широко посміхаючись відсовує для мене стілець і підтримуючи за руку допомагає сісти. Потім сідає сам. Дейвід, мов вовк, пожирає очима свого опонента, кидаючи блискавиці й у мій бік. Нарешті повертається офіціант з замовлення. І ставить перед чоловіком напій брунатного кольору, який той випиває за один раз.

   – Повтори, – кидає Дейвід. Офіціант ввічливо киває і розвертається до Марка за вказівками. Той не дивлячись до меню робить замовлення з назв, які я не запам'ятала і повідомляє, що це все за рахунок закладу. Працівник все занотувавши побіг передавати замовлення на кухню, а Кейсі з непідробним захопленням звискує від задоволення.

   – То ти власник? Це твій готель? – І нахиляючись у мій бік шепоче так, щоб усі точно почули.

   – Андерсон, непоганий вибір. Красень, ще й при грошах. Забезпечить усім, що ти тільки побажаєш. – Не можу стримати зневажливого погляду повного гніву. Вона це зумисне все робить. І до ворожки ходити не треба. Намагаюся не піддаватися на провокації, посміхаюся й киваю, не вступаючи у відкриту конфронтацію з запереченнями.

   – Ви мені лестите, – реагує Марк. – Дуже приємно чути такі речі, тим паче від такої чарівної жінки.

   Не те щоб мене це турбувало, але наче неправильно загравати до двох дівчат однозначно. Маю надію це комплімент з ввічливості, хоча все одно.

   Під час обміну люб'язностями приносять напій для Дейвіда, який він так само випиває за один раз. Різко схоплюється зачепивши стіл і привернувши увагу кожного дивиться на мене.

   – Ми можемо поговорити? – Він часто дихає, дивиться з образою і ярістю, ніздрі широко роздуваються. Я запитально скидаю брови. – Наодинці, – кидає він і йде до вбиралень.

   – Пробачте нам, – дуже незручно перед іншими за його поведінку. Встаю і повільно йду за босом, присутні ж мовчки проводять мене поглядами до коридору відділеного завісою.

   Прибираю рукою тканину і проходжу вперед. Збентежено завмираю посеред коридору, бо нікого не бачу.

   Зненацька хтось хапає мене за руку й розвертає спиною до стіни. Дейвід навалюється на мене просто втискаючи у стіну. Його нога блокує мої рухи займаючи позицію поміж моїх ніг. Одна рука лягає на стегно, ковзаючи вгору вниз по звабливих вигинах тіла. Інша біля моєї голови слугує упором для нього й блокує мене з іншого боку. Важко дихаючи він притискається до мене і я можу відчути наскільки сильно він мене зараз хоче.

   – Що за… – хочу обуритися, але тіло зраджує мені й не хоче чинити опір. Груди частіше здіймаються від навіженого серцебиття. Подих перехоплює, мурашки пробігають тілом, а внизу живота розливається тепло бажання.

   Дейвід несамовито впивається в мої вуста притискаючись до мене якомога ближче. Все відбулося досить швидко, тіло прореагувало, а мозок почав вмикатися пізніше. Мене охоплює паніка від бажання підкоритися. З останніх сил, збираючи всю волю в кулак, відштовхую його і намагаюся дати ляпаса, але він передбачує траєкторію моїх рухів і перехоплюючи руку, заламує їх над головою.