.7.

   – Пробач, але що це щойно було?

   Заходжу за Дейвідом до його кабінету. Він весь заклопотаний сідає за стіл, збираючи папери й не сильно звертаючи на мене увагу.

   – Ділова поїздка через негаразди з нашим проєктом, нічого більше. З цим є якісь проблеми? – Кидає швидкий погляд і знову розбирає завал на столі. – Може в тебе були плани?

   Його неоднозначні натяки на романтичні плани з будь-яким екземпляром чоловічої статі просто вбивають. Тому не залишаюсь у боргу і підігріваю його уяву.

   – Дуже невчасно. Хотіла сходити на побачення, але якщо це так важливо, то певно доведеться перенести на інший час.

   Його руки стискаються з паперами, які він тримає, завмираючи над столом. Зціплюючи сильніше зуби та удаючи вигляд, що його нічого не збентежило, він розгладжує папери, які щойно трохи прим'яв.

   – Ну, вибач, за вторгнення у твій особистий простір.

   – У тебе є помічник. І наскільки я встигла помітити, ти досить здібний і сам непогано розбираєшся у всіх цих речах.

   – Але мені необхідний найкращий фахівець.

   – І ти вирішив, що це я, а не хлопці із планового, які розробляли цей проєкт?

   Нарешті мені вдається заволодіти його увагою та пильним поглядом.

   – Насправді, це моя перша велика справа і я просто хотів бути там з тим, кого знаю і кому довіряю. Але ти маєш рацію, не варто зловживати твоєю увагою. Не буду тебе вплутувати у це. Краще звернуся до планового.

   Стає дуже прикро, що я знову зробила поспішні висновки й хибно подумала, що він вирішив зловживати своїм становищем, щоб зблизитися. Теж мені пуп землі. Почуваюсь винною. Хочу якось компенсувати свою недолугу помилку.

   – Тільки через те, що я класний фахівець, – роблю невелику паузу для підкреслення важливості сказаного. – Мабуть, я погоджуюсь.

   Звичайно це все дуже дивно, незручно, натягнуто і ніяково, але ми продовжуємо рухатися далі. Привчаємося сприймати один одного з іншої сторони. Пізнаємо одне одного з нового ракурсу.

   – Дякую. Це дуже мило з твого боку. Всю інформацію тобі надійде на електронку. Завтра після полудня виліт. Прислати за тобою водія?

   – Ні, дякую, доберуся сама.

   Збентежена сказаним, бо я трошки не так уявляла переміщення працівників у відрядженні, та складаючи в голові список всього необхідно прямую до виходу.

   – Амелія, – окликає чоловік.

   – Так, – обертаюсь з німим запитанням поглядаючи на боса.

   – Я справді радий, що ти погодилася, – якось дивно дивиться на мене, – підтримати мене. Це багато значить для мене. Дякую.

   Моментально червонію, бо він вкладає в ці слова щось значно більше і це виводить з рівноваги.

   – Просто мені дуже кортить побачити Європу, – відповідаю і намагаюсь якомога скоріше покинути кабінет. Сподіваюсь він не встиг побачити мою ніяковість, проте посмішка на губах чоловіка стверджувала зворотне.

   Підготувавши всі матеріали та зробивши електронні копії та ноут, збираюсь додому. Вже лежачи в ліжку обмірковую, чи насправді я помилилася у своєму припущенні. Коли ми все з'ясували, це ВСЕ кардинально змінилося.

   "Коли ми були на пляжі, це було на одну ніч. Це було, яким не яким, виправданням. Проте зараз, коли він поруч… і я знаю про його ставлення… Боже, як же це все складно. Скільки нервів це мене вартувало."

   Зі стогоном зариваюсь обличчям в подушки. Здається у мене є почуття до Дейвіда. Залишилося діло за малим. Визначити якого характеру ці почуття і до якого саме чоловіка вони відносяться: до пристрасного коханця з пляжу чи до мого боса.

   Кімнатою розходиться звук вібрації мобільного телефону. Скоріше всього надійшла інформація з офісу, щодо деталей вильоту. Підіймаюся і розкриваю повідомлення.

   "Так і є. Нічого собі, приватний літак. А зручно подорожувати з керівництвом."

   Задоволено посміхаюсь допоки не доходжу до кінця листа з підписом секретарки. Суплюся від розчарування. А зрештою на що я сподівалась? На їх звільнення?

   "Звичайно, мені Кейсі не подобається зі зрозумілих причин. Але чому вона? Ненавиджу її."

   Розкидаючи руки, відкидають назад на ліжко і тяжко зітхаю.

   "Зберись дівчинко. Не варто забуватися і жити надіями. Дій за ситуацією, а не під впливом фантазій."

   Задоволена такими висновками, загортають у ковдру. На цій "щасливій" ноті поринаю у світ безмежних сновидінь.

   Спалося гарно, настрій був чудовий, ранок був сонячним і ніщо не віщувало нічого поганого. Після легкого сніданку, весь час присвятила собі коханій та догляду за тілом і обличчям. Ближче до обіду настав час збиратися. Викликаю таксі, обираю зручне вбрання і про всяк випадок беру книгу, раптом нічого буде робити.

   Я завжди дуже відповідально ставлюся до роботи й усього, що її стосується, тож приїхала навіть завчасно. Мене зустріла бортпровідниця і провела на борт невеликого приватного літака.

   Знаючи, що з нами їде Кейсі, займаю окреме одиничне місце. Багаж кудись забрали, проте у сумці є книжка, тож вмощуюсь зручніше підібгавши під себе ноги, повністю випадаю з реальності та занурююсь у читання.

   Через годину після обумовленого часу нарешті приїхало авто компанії… і на моє велике здивування звідти вийшли Дейвід і Кейсі РАЗОМ. Чоловік похмурий, чорніший за грозову хмару, швидко вийшов з авто й одразу прямує до літака. Жінка ж вилетіла, мов на крилах, пурхаючи навколо машини та роздаючи вказівки відносно багажу.

   Він заходить в салон уникаючи мого погляду, але я й не збиралася з ним контактувати. Сухо привітавшись, знову відкриваю книжку і гублюся у вигаданому всесвіті. Він хотів щось додати, але не наважився. Розгублено оглянув розташування місць і нахмурився ще більше. Займаючи таке ж як у мене одинарне крісло на протилежному боці, одягає навушники та відкидається у кріслі заплющивши очі.

   Кейсі почувається як у дома. Замовляє шампанське і прямує одразу до Дейвіда, але чіпати його не наважується. Займає місце на диванчику навпроти й ласує напоєм. Розмовляти ми не намірені, тож долаємо океан у тиші. У такій же гробовій тиші добираємося до готелю.