.5.

   Грандіозне дійство закінчилося. Народ вивалюється натовпом на вулицю і розтікається у різні боки. Ми разом з Марком виходимо з величного "храму" драми та комедії й зупиняємося на сходах збоку, щоб не заважати основному потоку людей. Він весь час позирає на мене і голосно сміється, а я з червоними очима на мокрому місці надуваю губки ображаючись.

   – Не очікував, що ти виявишся такою вразливою.

   – Це називається чуттєва натура, – ковтаю сльози й намагаюся віддихатися й привести себе до ладу. – Тебе, що взагалі не зачепило? – Тепер ще й брови хмурю, щоб здаватися більш переконливою у своїй награній образі. Все ще голосно сміючись, він перестає розглядатися, а повертається лицем до лиця. Його тепла долоня лягає на щоку й ніжним дотиком великого пальця він скидає останню сльозинку.

   – Історія дуже гарна, але мені як чоловіку не годиться плакати. – Погляд його смарагдових очей гіпнозує і пронизує наскрізь. Посміхаючись, він опускає очі на мої вуста. Його рот злегка відкривається… і він голосно видихаючи, ніби осмикуючи та зупиняючи себе, знову роззирається прибираючи руку.

   – Погода просто чудова. Прогуляймось? – Виводить мене із заціпеніння його приємний оксамитовий голос. Пришвидшене серцебиття, розганяє кров й заливає лице червоною фарбою. Тільки зараз я помітила наскільки мені симпатичний цей чоловік. Його зелені очі мерехтять у світлі ліхтарів, таємничим близком. Прямий ніс, широкі темні брови, темно-вишневі уста. Неголеність додає його миловидному вигляду брутальності і сексуальності. До симпатичного обличчя у комплект входять: каштанове волосся, широкі плечі і високий зріст. Біла сорочка облягає груди і торс, підкреслюючи підтягнуте тіло і збуджуючи в уяві відверті картинки.

   "Я що, йому подобаюсь?" – Від подиву забуваю все на світі.

   – А ми візьмемо каву? – Майже пошепки видавлюю з себе слова.

   – Якщо хочеш можемо взяти ще й морозиво, – заливається сміхом чоловік і хапаючи мене за руку тягне за собою до найближчої кав'ярні.

   Ми просто прогулювались містом розглядаючи вулиці й архітектуру, насолоджувалися напоями та вели душевні розмови ні про що. Повністю розслабившись я дозволила собі пізнати цього чоловіка ближче. Мені подобається проводити з ним час. Він милий, смішний, тактовний, не переходить межі й не ставить мене у незручне становище, не розпитує зайвого і не набивається бути моїм найкращим приятелем. Він, так як і я, отримує задоволення від "тут" і "зараз", і не загадуючи наперед, просто гарно проводить час. Але якась незрозуміла туга весь час повертається і заглядає у думки, сіючи необґрунтовані сумніви.

   Вирішивши пішки дійти до мого дому, ми дуже довго гуляємо і з першими променями добираємося до мого будинку.

   – Чесно слово, це було незабутньо. Я вже давно так не відпочивала. Дякую, що витяг мене і зробив цей вечір таким чарівним. – Кажу я кудись у бік, соромлячись дивитися йому в очі.

   – Якщо ти думаєш, що це все заради тебе, то ти помиляєшся, – жартує Марк. – Я теж гарно провів час, завдяки тобі.

   Перебираючи ключі в руках кидаю незграбний погляд на чоловіка. Моментально зчитуючи мою розгубленість він все бере на себе.

   – Вже дуже… рано, – роззираючись з посмішкою вимовляє він. – Я простежив, щоб ти дісталася дому і тепер з чистим сумлінням зможу заснути, не про що не переймаючись. – По цих словах він трохи нахиляється, притягуючи однією рукою мою голову за потилицю, та залишає на лобі ніжний слід своїх гарячих губ. – Добрих снів, Амеліє, – і не очікуючи моєї реакції, розвертається і не озираючись йде геть.

   В спальні, падаючи на ліжко намагаюся усвідомити, що щойно сталося. Поставши перед дилемою занурююсь у роздуми, довгий час розглядаючи стелю, й роблячи певні висновки.

   "Не залежно від того, щоб я обрала того вечора, для мене відбулася б доленосна зустріч. Так дивно. Я ніколи не відчувала у цьому потреби, завжди хотіла стати незалежною і не думала про стосунки. Ніби ж нічого не змінилося, але чомусь зараз, самотність тисне сильніше, ніж зазвичай. Хочеться забутися у теплих обіймах не переймаючись завтрашнім днем і не боячись прокидатися наступного ранку." – Гучно зітхаю і встаю, готуючись до сну.

   Забираючись у постіль, наостанок перевіряю телефон. На екрані одне непрочитане повідомлення надіслане опівночі. Перевіряю час – на годиннику 5 ранку.

   Дейвід: Ти вдома?

   "Що йому було потрібно? Перевіряє о котрій я прийшла додому? – Не знаю дратуватися мені чи сприймати як вияв турботи. – У будь-якому випадку вже надто пізно відповідати, та і яка йому взагалі різниця." – Вимикаю екран та відкладаю гаджет на тумбочку біля ліжка. Закручуюсь в ковдру зручніше і засинаю.

   Через пізнє повернення, більшу частину вихідних я відпочиваю. Вікенд пройшов без пригод за домашніми справами, що дало змогу акумулювати сили, але не внесло ясність у розуміння подій, що зі мною відбуваються.

   Почався другий тиждень після мого повернення з Маямі. Звітність здана і моя завантаженість значно падає, але на роботу все ще треба ходити.

   Сьогодні у мене дуже гарний настрій і погода просто шепоче. Хочеться свята, тож одягаю літню сукню до коліна з довгими рукавами, проте з вирізами на плечах. Легкий квітковий принт додає ніжності й легкості у рухи, почуваюся феєю.

   "Давно в мене не було такого чудового ранку". – Озброєна гарним настроєм і кавою, я бадьоро крокую до свого кабінету, перед дверима якого мене вже очікують.

   – Доброго ранку, містере Гріг. – спантеличено оглядаю Дейвіда й намагаюся вгадати причину такого раннього візиту. – Якась невідкладна справа? Я ж не запізнилася? – З острахом позираю на годинник на зап'ястку, що вказує рівно 9 ранку, час початку мого робочого дня.

   – Ти вчасно, – стримано промовляє він. – Але в мене є до тебе розмова. Прошу, – відчиняє рукою двері й притримує, пропускаючи мене до кімнати.

   "Сподіваюсь це по роботі." – Подумки благаю про себе сідаючи у крісло.