.4.

   Він намагається триматися спокійно, удаючи ніби вперше мене бачить, але випромінює шалену енергетику, від якої волосся стає дибки. На губах грає легка посмішка, але голос напружений. Такий теплий колись погляд, наразі обливає водою з ополонки. Хочеться провалитися крізь землю. У мене відбирає дар мови. Все що можу робити, це стояти й мовчки кліпати очима, намагаючись остаточно не піддатися, такій ймовірній, паніці. Зрештою, зібравшись, натягую посмішку. Після всього зробленого, не можна повертати назад.

   – Дуже приємно, – нашвидку тисну йому руку, ледь ковзнувши гарячою шкірою, та переводжу погляд на Гріга старшого, бо тільки з ним зможу зараз говорити.

   – Так. З будь-яких робочих питань звертайтеся, але маю надію, не сьогодні. – Вичавлюю ширшу посмішку. – Почнімо завтра, у мене був дуже насичений тиждень. – Просто благально заглядаю в очі сивочолому чоловікові.

   – Звісно, Амелії, не сьогодні. – Реготнув стариган. – Ви провели величезну роботу і заслуговуєте на відпочинок. Проте, може ви б склали нам компанію на бенкеті? Сьогоднішнє святкування багато в чому саме ваша, особиста заслуга.

   Моє обличчя заливає багрянець, тільки й встигаю зловити себе, щоб не кинути переляканий погляд на Дейвіда.

   – Не можу нічого обіцяти, але буду намагатися. Дякую за запрошення. А зараз прошу мене вибачити, мені треба розібратися з паперами.

   Містер Гріг поблажливо посміхається, злегка киваючи та продовжує знайомити свого сина з іншими людьми. Користуючись нагодою прослизаю у натовпі та намагаюсь нікого не зачепити. Проходячи повз Дейвіда вловлюю ледь помітний запах його парфуму і червонію ще сильніше. Блискавично вилітаю за двері, не помічаючи, як проводжають мене, його сумні очі.

   "Яка ймовірність такого збігу? Чому саме він? Чому я? Боже, ЧОМУ???"

   Кидаю усе, що притягла на стіл.

   "Мені треба на свіже повітря."

   Розвертаюсь на підборах і чимдуж мчу на дах. Тут як завжди тихо і спокійно, бо нікого немає. Вітер обдуває приємною прохолодою та заспокоює думки. Сідаю на лавку біля самого парапету та розглядаю панораму, що відкривається згори, вже певно 26-го поверху.

   – Таке величезне місто, але саме ВІН і саме ТУТ. Неймовірно. – Не знаючи, що робити і як себе поводити, просто сиджу. Закриваю очі й згадую О’Хару. – Ох, дорога Скарлетт. Боюся, завтра мене нічого не врятує. Не хочу сюди навіть повертатися. – Опускаю обличчя і ховаю його в долонях.

   За спиною тихо скриплять двері, а мене аж підкидає від несподіванки. Обертаюсь і бачу Ніка.

   – Я приніс тобі каву. Всіх раніше відпускають додому, щоб встигли підготуватися до фуршету. Містер Гріг цього року розщедрився. Престиж – понад усе. Напевно через призначення сина на пост в.о. голови.

   – На пост ГОЛОВИ, – наголошую на посаді. – Випробувальний термін формальність, що може статися, щоб кардинально змінити такий хід речей?

   – Ну, я не був би так певен. Про нього ходять різні чутки.

   Нік простягає мені чашку. Спочатку я насолоджуюсь ароматом заплющивши очі, а потім роблю ковток і видихаю. З однієї сторони, мені дуже кортить дізнатися, що за людина Дейвід і хочеться про це розпитати. Але з іншої, яка різниця, хто він і чим займалися. Я ж сама обрала шлях викинути його зі свого життя і залишити позаду цю сторінку життя. Тож не хочу занурюватися в деталі й підживлювати власну параною. Якийсь час ми сидимо тихо, але Нік не витримує перший.

   – Невже тобі анітрохи це цікаво?

   – Ти про плітки? Просто я не хочу піддаватися чужим думкам і отримати в результаті упереджене ставлення. – Здається звучить правдоподібно. Знизую плечима і Нік розуміючи киває головою.

   – А я і не стверджую, що це чиста правда, проте вважаю бути підготовленим набагато краще, ніж бути у незнанні. – І не очікуючи моєї відповіді продовжує видавати секрети своєї розвідки. – Він неоднозначний тип. З одного боку, він старанний учень, добре закінчив університет, загалом багато навчався, пізнавав та подорожував. А з іншого, перебував у байкерах, весь час потрапляв у бійки й сам до них призводив. Екстремал. Займався всіма можливими активними видами спорту. Завсідник більшості нічних клубів міста і не тільки нашого. Завидний холостяк і мрія кожної дівчини Мангеттену, хоча й жодного разу не був помічений у серйозних стосунках. Ніколи не цікавився сімейною справою і тут на тобі новий в.о.

   – Ручаюсь, це досить точний опис, – чується третій голос, від якого серце калатає як навіжене та от-от вистрибне з грудної клітини. Ми з Ніком здригаємося від несподіванки й повертаємося на голос. Перед нами стояв той самий новий в.о. голови компанії власною персоною. Його кам'яне обличчя неможливо прочитати, а посмішка, що скоріше схожа на вискал – починає лякати.

   – Ця інформація була опублікована близько місяця тому в Herald. – Почав виправдовуватися Нік, але це зовсім не допомагає.

   Прискіпливий погляд Гріга молодшого перебігав то на мене, то на Нік вивчаючи нас. Він явно був чимось стурбований, але не проронив ні слова.

   – Нік, я думаю нам час, – треба було щось швидко робити. Я не готова зараз до розмов.

   – Ти маєш рацію, – погодився мій намісник. – Вибачте, що застали нас за "такими речами", – намагається жартувати Нік, але краще б просто мовчки йшов до ліфта. Від такого формулювання очі Дейвіда недобре блиснули. – Всього доброго, містере Гріг. Приємного вечора, – нарешті закінчує він. Я ж не кажучи нічого, просто хочу скоріше звідси піти. Нік йде за мною надто близько, від чого Дейвід зціплює зуби міцніше, але мовчить.

   Мій друг проводить мене до самого кабінету.

   – Я хочу запросити тебе, піти сьогодні на вечір зі мною. Ми заслуговуємо на відпочинок, тим паче за гроші компанії, – він невпевнено сміється, а я не знаю що робити, бо краще відлежалась б дома, та й по всьому. Зітхаю, й не знайшовши правдоподібного пояснення для відмови, погоджуюсь.

   – А чом би й ні? Правда, я б краще узяла вихідними, – намагаюся здаватися веселою і зовсім не перейматися, що на цьому вечері я знову побачу ЙОГО. Правда така, що доведеться звикати. Виявляється, ми разом працюємо.