.3.

   Минуло лише кілька годин, але вже прокидається сонце і вода грає кольорами веселки під його променями, від відтінків ночі, що йде на відпочинок, до яскравості народження нового дня. Пісок, такий холодний після приходу темряви, вбирає тепло тільки но зуміє захопити перші світанкові промінчики на свою поверхню.

   Сонячне світло проникає під вії змушуючи мружитися і витягаючи мене з солодкої дрімоти. Казка закінчилася, північ пройшла і мені час повертатися до свого життя і роботи, яка чекає з відучора.

   "Котра година? Хоча яка різниця, мені все одно вже час." – Очі мимоволі заплющуються знову, в останнє насолоджуючись такими теплими й міцними чоловічими обіймами. Відчуваю шкірою його спокійне дихання і тіло вкривається сиротами. Спогади про пережиту ейфорію заливають щоки рум'янцем. Опускаю руку на його і шкодую, що не можу залишитися.

   "Це найшаленіша пригода і найважче рішення у моєму житті. Можливо за інших обставин все б склалося по-іншому, і я б ніколи не вилазила з його обіймів, але…" – В останнє вдихаю його аромат намагаючись запам'ятати всі відчуття кожною клітинкою тіла.

   Стараюсь не штовхатися, щоб ненароком не розбудити. Акуратно знімаю його руку і підіймаюсь. Кидаю останній погляд на шаленого красеня переді мною.

   – Не гнівайся на мене, гаразд. Це незабутня ніч, але диво розтануло з настанням світанку, і мені час повертатися у реальність. – шепочу собі під ніс. Збираю речі розкидані по піску та одягаючись на ходу, швидко йду геть.

   У номері я не можу знайти собі місця. Ні про яку роботу не може йти мова. Мої думки весь час повертаються на пляж, до оголеного чоловіка з яким зовсім не хотілося розлучатися, тим паче так негарно, мовчки тікаючи від нього з останніми сутінками.

   "Що я роблю? Звичайно я хотіла викинути все з голови й відірватися, але це не те на що я розраховувала. – Не розумію як взагалі могло до такого дійти. – Може треба було залишити записку? – Бідкаюся і злюся, що все так вийшло. – Що я мелю? Що це змінить? До чого це призведе? Ми навіть не дізналися імен один одного… Бо-о-оже", – останній факт взагалі не вкладається в голові й викликає зневагу до себе. Молодець, докотилася.

   – Стоп! – Нерви вже не витримують, а від усіх цих думок починається мігрень. – Я не можу дозволити з'їдати себе за це. Це зводить мене з розуму і ніякої користі не приносить. – Очі спалахують впевненістю і надією на спокій. – Все, що сталося на узбережжі, там і залишиться. Усі багато зробили, я не можу підвести їх і компанію. Проте і тут залишатись не в змозі.

   Сьогодні на мене давлять стіни, ще вчора, такого просторого номера, тому вирішую допрацювати все в аеропорту. Тож склавши речі, прийнявши душ, викликавши таксі й наостанок упевнившись, що нічого не забула, намагаюся більше не згадувати про те, що відбулося зі мною в Маямі.

   З повною самовіддачею працюю допоки не повідомили про посадку на мій рейс, аналізуючи дані та підбиваючи підсумки вписую все до своєї доповіді. У літаку випиваю заспокійливі пігулки й до самого приїзду додому перебуваю на автопілоті.

   Сонце вже давно сіло, годинник показує 7 хвилин по десятій. Голова тріщить, почуваюся зовсім розбитою і втомленою як ніколи. Але це ще не всі сюрпризи на сьогодні. Із завмиранням серця беру до рук і вмикаю телефон. Усього разом 47 пропущених викликів від родини. Я зіпсувала вечір мамі й тепер вона зіпсує життя мені, до того ж найближчим часом. Боюсь навіть уявити, що вона вигадає, але це проблема завтрашнього дня, а сьогодні ще треба попрацювати.

   Швидко вмикаюсь в роботу і старанно працюю до пізньої ночі, вимикаючи ноут десь після третьої. Все на що вистачає сил, перекласти його на підлогу і торкнутися головою подушки, моментально потрапляючи під чари Морфея.

   "Дякую Богам, що сьогодні не вівторок", – видихаю я, заходячи до офісу о 10-й запізнившись на цілу годину на роботу. Відчиняючи двері до кабінету, бачу Ніка, який розкладає на моєму письмовому столі якісь папери. Піднімаючи голову він хитро сміється.

   – Я вже не знав куди телефонувати у поліцію чи до швидкої. Наш головний трудоголік пропустив мітінг. До речі виглядаєш замученою, а мала відпочити.

   – Дякую, що нагадав, – поки не мине вівторок я не зможу не дратуватися. – Що я пропустила?

   – Доповідаю, – Нік ще кілька секунд посміхається і переходить у робочий режим. – Завтра о десятій відбудуться збори акціонерів. Кейсі прийде раніше, і як й обіцяла, підготує конференц-зал. Усі відділи будуть звітувати про виконану роботу. Ти робиш узагальнений фінансовий аналіз підбиваючи підсумки та прогнозуючи прибутки на наступний рік. Потім вони, напевно, обговорять якість внутрішні питання і щасливі поїдуть святкувати вдало проведений черговий рік. На вечір заплановано фуршет у ресторані Regis. Ну і якщо ми переживемо цю годину, то у нас буде відстрочка в межах ще одного року, – блазнюючи закінчує він.

   – Ніку, ти найкращий. Маю надію все так й буде. Сподіваюся зміни у дані, які ти надсилав, не вносились?

   Мені не подобається його вираз обличчя.

   – Вся надіслана тобі інформація – актуальна. Але щодо документів на новий офіс, то ось вони, – важко зітхаючи, він вказує рукою на мій стіл з розфасованими там папірцями.

   – Чудово. Головне, що вони є. Зараз же цим і займусь, – сідаю у крісло і починаю впівока знайомитися з заголовками. – Тримай мене в курсі змін, якщо що. І ще раз дякую, – вдячно посміхаюсь Ніку, перехоплюючи його дивний погляд.

   – Щось не так? – Не дає мені спокою його огляд.

   – Ти сьогодні, якась занадто активна, – мружачись відповідає чоловік. – Маю надію всі наші стреси завтра покинуть нас, – і по цих словах залишає мене наодинці з роботою.

   На ознайомлення з файлами потрібно багато часу, тож не можна втрачати ні секунди. Нарешті, через годину розібравшись що до чого, можна братися до аналізу та висновків, але мене знову турбують. Незнайомий стукіт у двері, викликає необґрунтоване занепокоєння.