Розділ ІІ. Хлопчик з кущів

Близнюки отримали чи не малий наганяй коли повернулися додому дуже пізно, брудні, так ще й не у змозі приховати фактів того, що бавилися у воді та були повністю мокрими. Бабуся, як покарання, змусила дітей допомагати їй прибрати зі столу після вечері, та ще і їх навчання залишили через це на самісінький вечір, коли сонце вже заховалося за горизонтом та єдиним джерелом світла тепер у кімнаті була керосинова лампа.

Хоч діти й мали вже шкільний вік, вони туди ніколи не ходили через свою приналежність одразу до двох рас. У містечку де вони жили, хоч однолітки та малеча старшого чи молодшого віку здебільшого й приймали їх як рівних через людську зовнішність, але все ж знаходилися жорстокі дорослі, які по невідомим для близнят причинам були проти того, щоб хтось з драконячою кров’ю у своїх жилах ходив до школи з їх дітворою та навчався й харчувався за одним столом, хоча напівкровок інших рас було також достатньо.

Коли вони намагалися розпитати свою єдину родичку про подібну неприязнь до їх присутності, та лише здебільшого мовчала та посміхалася онукам, або ж твердила, що дорослих людей може зрозуміти лише дорослий, адже їх мислення подеколи надто заплутане та навіть недосяжне для собі подібних, не те що діток. На цьому тема завжди й заходила у глухий кут, та переводилася в інший напрямок.

Так було завжди.

— numentursofaus lonstrian xynnelt… Уф… Навіщо нам взагалі вчити древню мову культу Бога, який навіть не слухає молитв своїх «дітей»? – вже в котре почала огризатися саме дівчинка. І проблема була далеко не у тому, що потрібно було навчатися. До неї ніяк не могли донести суті цього навчання.

— Бог Одера не покидав народу дитинко. – ніжно посміхнулася бабуся, погладжуючи дитину по голові.

— Тоді де він? Чому допускає чуму? Смерть земель? Гибель народу? Чому жоден служитель храму не прикличе його раз такий могутній? – скептично ставлячись до сказаного бабусею, Лорейн знову огризнулася, лагідно відкидаючи з голови руку бабусі.

— Лорейн, дитя моє… – Зітхаючи жінка хотіла доторкнутися голови онуки повторно, але та відповзла у бік, щоб уникнути контакту через своє негативне ставлення до теми.

— Я не хочу йому служити. – ви мовила дитина – Ні зараз, ні коли виросту. – вона була категоричною. Знову.

— Не хочеш, не треба – втрутився близнюк, намагаючись відволікти сестричку – Але хіба не будеш розумнішою, якщо зможеш підслуховувати за старими, що хочуть говорити за твоєю спиною, але прикидатися ніби не знаєш про що йде мова? Ти тільки уяви їх вирази обличчя коли до них дійде! – штовхнув той близнючку ліктем підморгуючи.

— Лерою! – гаркнула стара на хлопча. – Я звісно розумію ваше бажання хитрувати, але подеколи навіть моя уява дивується вашим словам. Вони переповнені безжалісності. Вам скоро виповниться лише по сім років. Звідки у вас так багато негативу? – зі щирим подивом та нерозумінням, старенька вдивлялася у очі обох діток.

— Пробач бабусю… – посупився на стільці хлопчик зрозумівши помилку. – Ляпнув не подумавши. – глянув той на сестричку та посміхнувся. Сестра явно була задоволена його подібною підтримкою, адже брат довів що за сестру навіть проти бабусі піде.

— Одера не покинув народу. Він просто тимчасово пав у глибокий сон, адже надто довго мусив хоронити нас від неминучих катастроф. Але він прокинеться. Скоро. І все стане на свої місця. Землі знову зацвітуть, засуха відступить, а мир запанує. – Дала стара відповідь на основне запитання.

— І тоді більше не будуть потрібні ці елементалісти? Вони зможуть жити спокійно та не боятися, що їх закриють десь та використовуватимуть як живу батарею для землі? – вирішила уточнити Лорейн.  

— Саме так. Тому, ми маємо знати його мову та волю. Щоб знати чого він хоче та почути коли заговорить. – кивнула старенька.

— То… – раптом задумалася дівчинка – Може продовжимо вчитися? Можливо… якщо достатня кількість людей знатиме святу древність та зможе її читати, то Бог Одера почує нас та зможе прокинутися раніше аніж планував. – Підскочив на своєму стільці Лерой.

— Це не виключення дитино. Все може бути. – старенька знову посміхнулася. Цього разу, вона змогла зупинити вируючий характер онучки та навіть онука заохотити у навчанні.

— Що ти там казала означає слово numentursofaus? – уточнила мала.

— numentursofaus як слово, означає милосердність. Але якщо вже скомбінувати його зі словом lonstrian яке містить у собі значення як ясний та одночасно й трон, тобто numentursofaus lonstrian, то ми отримуємо фразу із зовсім іншим значенням та навіть підтекстом, а саме «небесна корона милосердя».

— Але ж значення взагалі інше… Спочатку говорить за трон а потім у корону перетворюється. Нічого не розумію…

— Це частина первозданної молитви, написаної людською жінкою до Бога Одери. За легендою, вона бачила його у живу, та була благословенна ним на народження першого Елементаліста. Після цього Великий Одера і відійшов у свій сон. Адже серед живих він залишив часточку своєї сили, що отримала людське тіло та душу.

— Молитва людини через яку отримали благословення… Цікаво б було послухати як вона звучить повністю…

— З цим я ще можу допомогти. Адже знаю слова на пам’ять.

— Справді?

— Ого бабусю! А можеш розказати?

— Якщо вас цікавить, то звісно можу. Слухайте уважно.

numentursofaus lonstrian xynnelt     (О німий королю, що володіє небесами та земним життям,)

virgrockennes nortonious pullmaplic aterciprox    (Окутай цю землю святим своїм пеленом.)

rention elocratonics mortengass     (Захисти підданих та дітей своїх)

perpor dementiren solone habaris    (Вкажи на шлях, що відданий слову твоєму)

loustran whimizera unknifto Oderea   (Та славиться нехай ім’я твоє Боже Одера)

— Зрозуміла я явно звідси досить мало. Буквально декілька слів. – ледь відходячи від шоку промовила дівчинка, усвідомлюючи що бабуся її щойно говорила ледь не вже мертвою мовою. – Звідки ти знаєш цю молитву на пам’ять? – Із подивом та захопленням вирішила уточнити дитина.